Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Коли ми  сиділи на лавці в парку, де ми вперше поцілувалися з Деном,поцілувалися як пара  мене переповнювали різні почуття. Листя, що золотилося навколо, не могло затулити гіркоти, яка оселилася в моєму серці. Я знала, що мої стосунки з Деном  під загрозою через мою маму. Вона ніколи не прийме його, і це гнітило мене, як важкий тягар.

— Як ти думаєш, вона колись зрозуміє? — запитала я, намагаючись не показувати, як сильно я переживаю. Мій голос звучав трохи невпевнено, і я боялася почути відповідь.

Ден, сидячи поруч, глибоко зітхнув. Його погляд був спокійний, але в ньому читалося розуміння.

— Я не знаю, Ніко, — відповів він тихо. — Але ти заслуговуєш на щастя, незалежно від того, що думає твоя мама.

Я поклала руку на його, намагаючись відчути його підтримку. Але страх мене не покидав.

— І що, ми ціле життя будемо ховатися, ? — запитала я, моя голосна тривога відчувалася в кожному слові. — Це не те, чого я хочу.

— Я готовий боротися, — сказав Ден, його очі світлилися рішучістю. — Для нас.

Я посміхнулася, хоча і відчувала важкість на серці. Кілька днів потому я вирішила, що більше не можу тікати від розмови з мамою. Я знала, що повинна поговорити з нею, але не знала, з чого почати. Мама телефонувала всі ці дні , декілька разів в день . Набравшись сміливості я все ж таки взяла слухавку.

— Ніко, нам потрібно поговорити, — сказала вона, і я відчула, як моє серце забилося швидше.

— Так, я знаю, про що ти хочеш говорити, — відповіла я, готуючи себе до важкої розмови.

— Про вас з Деном. Ніка як ви могли , скажи мені ?— спитала вона, і в її голосі звучала невдоволеність.

— Могли мамо, могли .Як ти не розумієш він важливий для мене, — зізналася я, відчуваючи, як сльози підступають до очей. — Я люблю його.

Мама зітхнула, ніби намагаючись укріпити свою позицію.

— Я не можу зрозуміти, чому саме він ? Я такого навіть уявити не могла ,а ви що зробили ?

— Це не важливо, хто ти уявляла, — сказала я, намагаючись стримати емоції. — Важливо, що я відчуваю.

— Я просто хочу, щоб ти була щаслива, — промовила вона, але в її голосі все ще звучала недовіра. — Але щастя — це не лише емоції. Це також відповідальність.

— Я знаю, але я не можу просто відмовитися від своїх почуттів! — вигукнула я, не стримуючи сліз. — Ден — це не просто хлопець. Він мій друг, моя підтримка. Чому ти не можеш це зрозуміти?

Моя мама замовкла, напевно до неї все ж таки починали доходити мої слова .

— Я просто хочу, щоб ти обирала правильно, — сказала вона тихо. — Я переживаю за тебе.

Я зрозуміла, що наша розмова не призведе до бажаного результату, але я була готова боротися. Після цієї розмови я пішла до Дена, щоб поділитися своїми переживаннями.

-Мама телефонувала. -з відчаєм промовила я . На моєму серці лежав важкий камінь непорозуміння від найріднішої.

— І як пройшла розмова? — спитав він, коли я сіла поруч.

— Як і очікувала, — зізналася я. — Вона ніколи не прийме нас.

Ден обійняв мене, його підтримка була такою потрібною.

-Не переживай я поговорю з татом, можливо він вплине хоч якось на твою маму .

Це стало для мене несподіванкою. Я знала, що Девід, завжди був добрим і розуміючим. Можливо, він допоможе знайти спільну мову з мамою.

*******************************************************

—  Тато поговорив з твоєю мамою, — сказав він, і його очі світилися рішучістю. — Вона була не дуже рада, але він пояснив, що ми щасливі разом, і якщо вже так сталося вона має прийняти вибір своєї дитини.

— І що вона сказала? — запитала я, затримуючи подих.

— Вона пообіцяла подумати, — відповів Ден, але я відчула, що це вже маленька перемога.

— Спасибі, — прошепотіла я, і в моїй душі зацвіла надія. Я наблизилася до Дена і палко поцілувала його. Наш поцілунок був таким жагучим і таким солодким, під час якого я забула про всі проблеми .

Зрештою, я знала, що попри всі труднощі, ми знайдемо шлях один до одного. Моя мама, можливо, ніколи повністю не прийме нас, але я також знала, що щастя не може залежати від думки інших. Я була готова боротися за своє кохання, адже Ден — це частина мене, і я не відмовлюся від нього.

Наступні кілька тижнів були наповнені постійними переживаннями та надіями. Вони стали для мене з Деном справжньою відпусткою від реальності. Ми багато часу проводили разом, прогулюючись затишними вулицями, сидячи на лавках у парку чи просто дивлячись на зірки в нічному небі.

Одного вечора, коли сонце вже почало ховатися за горизонтом, ми зустрілися з  Деном  біля нашої улюбленої кав'ярні. Він стояв із двома чашками ароматної кави, його усмішка змушувала моє серце битися швидше. Ми сіли за столик на вулиці, де вітри приносили свіжий запах квітів і скошеної трави.

— Тобі подобається? — запитав він, подаючи мені чашку.

Я кивнула, відчуваючи, як тепло кави проникає крізь мої пальці. Спілкування з Деном завжди було легким і природним, ніби ми знайомі з дитинства. 

Але за цією ідилією стояла ще одна реальність —мама ,яка проти наших стосунків і Девід.Він часто телефонував, підтримуючи нас, заохочуючи наші стосунки. «Тільки ви знаєте, що вам потрібно», — казав він, і в його словах було щось таке, що додавало мені впевненості. Я знала, що можу покластися на нього, але навіть його підтримка не могла заспокоїти мої думки про маму.

Вона досі не прийняла наших відносин. Я пояснювала, що люблю Дена, що він робить мене щасливою, але мама здавалася відстороненою, її слова  були холодними.

Потім наш вечір продовжився . Ден сказав , що має для мене сюрприз і ми поїхали. Зупинилися ми біля багатоповерхового будинку. Піднявшись на дах я втратила дар мови.Дпх був прикрашений свічками, гірляндами які миготіли . Посередині стояв  стіл  оточений свічками, з романтичним видом на місто.

— Вау, Ден! Це неймовірно! — вигукнула я підходячи ближче.

— Я хотів зробити щось особливе для нас, — усміхнувся він. — Сподіваюся, тобі подобається.