Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

– У нас мало часу, полковнику. Прошу до машини, треба вирушати негайно.

Білл:

– Ми готові. Давайте рушати.

Всі зайняли свої місця в джипі, і автомобіль рушив з аеропорту, прямуючи до українського кордону. Ендрю відчував, як напруга і відповідальність зростають з кожним кілометром, але він був готовий до всього, що чекало попереду.

Підполковник Гриценко, сидячи на передньому сидінні, звернувся до Ендрю:

– Полковнику Вусс, ми підготували для вас зручний маршрут. Сподіваюсь, поїздка буде комфортною.

Ендрю:

– Дякую, підполковнику. Сподіваюся, дорога буде не надто важкою.

Гриценко:

– Все буде добре. Ми звикли до наших доріг.

Через хвилину мовчання, підполковник повернувся до капітана Бойка і сказав українською, думаючи, що Ендрю не розуміє:

– Американці завжди думають, що в нас все як у фільмах про Джеймса Бонда.

Бойко (посміхаючись):

– Так, тільки замість Бонда у нас свої герої.

Ендрю, посміхаючись, повернувся до Гриценка і пожартував українською:

– Та й не тільки про Бонда. Ми ще вважаємо, що у вас тут всі козаки в шароварах і з шаблями.

Гриценко здивовано озирнувся на Ендрю і почав сміятися:

– Вибачте, полковнику, не знав, що ви розумієте українську!

Ендрю (сміючись):

– Так, трохи розумію. І не хвилюйтеся, підполковнику, ми маємо свої стереотипи, але я українець в душі і за кров’ю, тому слідкую за російсько-українською війною, – і потім додав серйозніше, – знаю про ваших героїв, зокрема чув як артилеристи поставили гармату на баржу і обстрілювали острів Зміїний, поки вороги не втекли звідти, як протитанковими ракетами ваші герої збивали російські гелікоптери і звичайно весь світ знає про українські супер-ракети «Нептун», якими вдалося потопити найбільший російський крейсер «Москва». А я як фахівець-ракетник просто зобов’язаний це знати.

Білл (додаючи жартом, звертаючись до українців):

– Ну ось, тепер вам доведеться слідкувати за кожним словом.

Бойко (жартуючи):

– А ми вже думали, що можемо казати все, що завгодно.

Всі в машині засміялися, і напруга миттєво зникла, залишивши після себе відчуття дружньої атмосфери. Ендрю відчув, що попереду на нього чекає не тільки робота, але й нові друзі.

Перекинувшись ще парою фраз, Ендрю та Білл стали мовчки дивитись у вікно. Через півгодини мелькаючі обабіч дороги дерева теж набридли. Підполковник передав на заднє сидіння шахи. Американці швиденько розставили намагнічені фігури на шахівниці і почали гру, іноді перекидаючись кількома фразами з підполковником, який коментував події за вікном. Була нетривала зупинка на кордоні, підполковник сам урегулював всі формальності, скочив знову в машину і рушили. Та раптом в один момент всі фігури з магнітної шахівниці посипались на підлогу:

– Вітаю в Україні! – вигукнув Гриценко, а потім додав, киваючи на дорогу, – маємо те, що маємо.

Трохи менше години після перетину кордону і джип із військовими в'їхав у Львів. Ендрю відразу відчув, як місто огортає його своєю старовинною атмосферою. Кам'яні будівлі з вишуканими фасадами, вузькі бруковані вулиці та численні церкви з високими куполами створювали незабутнє враження:

– Вау... Це неймовірно. Я ніби потрапив у інший світ.

Гриценко (посміхаючись):

– Ласкаво просимо до Львова, полковнику. Це місто має багату історію і безліч таємниць.

Ендрю (захоплено оглядаючи вулиці):

– Це просто казка. Всі ці будівлі, архітектура... Вони ніби дихають історією.

Бойко:

– Львів завжди приваблював своїм шармом. Тут кожна вуличка має свою історію, кожен будинок свої легенди.

Ендрю:

– І люди такі привітні: посміхаються, вітаються... Це дивовижно.

Гриценко:

– Львів'яни гордяться своїм містом і завжди раді гостям. А під час війни всі українці особливо поважають військових. До речі, полковнику, чи знаєте Ви, що Львів називають "маленьким Парижем"?

Ендрю:

– Тепер я розумію, чому. Це місто дійсно має свою магію.

Білл (жартуючи):

– Ну, Ендрю, тепер ти знаєш, куди їхати у відпустку.

Ендрю (сміючись):

– Так, обов'язково повернусь сюди з сім'єю після Перемоги. Вікторіанська архітектура, кав'ярні на кожному кроці, історичні пам'ятки... Це місце захоплює з першого погляду.

Гриценко:

– А ще Львів славиться своєю кавою. Якщо буде можливість, обов'язково спробуйте місцеву каву. Кажуть, що вона найкраща у світі.

Ендрю:

– Обов'язково. Я вже не можу дочекатися, коли зможу дослідити це місто ретельніше.