Надія Борзакова - Красуня та чудовиська, Надія Борзакова

Джейк зробив крок назустріч, і я відступила.

- Я не збираюся накидатися на тебе, - посміхнувся і простягнув руки долонями вперед, - і міняти лікаря теж. Це ніфіга не змінить, я так просто все одно не відчеплюся.

- Даремно втратиш час. Я люблю Костю.

- Якби це було так, поводилася б інакше, - ці його слова, як удар у груди, що позбавляє здатності дихати. - Не дивилася б так, не тремтіла б від бажання, якого до нього не відчуваєш.

- Це не... Я не довбана тварина, щоб піддаватися хвилинному потягу, - я осіклася, відвернулася від нього.

- Правильно, - тихо промовив, наблизившись. - Крім того, що ти мене хочеш, я ще й подобаюсь тобі. А сам божеволію від тебе.

Ледве торкаючись, провів трохи шорсткими пальцями по зап'ястю, передпліччю, задираючи рукав форми.

- І не віддам тому, кого ти не любиш

- Не тобі судити, - ненавидячи себе за реакцію на цей безневинний дотик, прошипіла я.

- Ти це й сама знаєш, - він підійшов до дверей і взявся за ручку. - Я не фанат обручок і штампів, але знаю точно - якщо таке робити, то лише з тим, з яким не бачиш інших.

У мене не знайшлося відповіді, а він на неї і не чекав. Просто вийшов, залишивши на самоті. Мене викликали до приймального відділення, а потім одна за одною були три операції. І це відволікало, але лише до закінчення зміни. Мала б втомитися за добу, але сон не йшов. Я крутилася в ліжку, згоряючи від сорому за свій вчинок і від цілковитого нерозуміння, що робити далі. Розповісти Кості про те, що сталося? Зрештою в парі не повинно бути секретів, і я ж не винна, я не очікувала і не хотіла цього поцілунку, що був більше схожий на секс. Кого обманюю? Не чекала – так, але хотіла. Вперше в житті мене так потягло до ледь знайомого чоловіка. Раніше поцілунки та близькість були просто приємним та логічним продовженням стосунків. Тривалих, що так смішило мою найкращу подругу Віку. Саме з нею я і поділилася сумнівами, що терзали мене, паралельно знищивши пів-відерця морозива, три пачки паперових серветок і все одно забруднивши тушшю її блузку.

- Ну ти даєш, Ел, - глибокодумно промовила дівчина.

- Я жахлива, так? - схлипнула я.

- Нічого ти не жахлива, - промовила, обіймаючи мене. - Заплуталася просто чи навпаки - знати тільки ти можеш, люба. І краще, якщо дізнаєшся до того, як Костя одягне тобі обручку на палець.

– Я його люблю, – впевнено сказала я. – У нас чудові гармонійні стосунки, спільні плани на майбутнє. Ми ніколи не сваримося і вірні один одному. Були…

- Вважаєш, що маєш любити з усіх цих причин чи справді любиш, Ел?

Замість відповіді я знову заплакала. Ось тільки можливість вирішити таким чином проблему залишилася в далекому дитинстві, що безповоротно пішло.

- Життя одне, подружко. І прожити його потрібно з тим, з ким справді впевнена, що хочеш бути. Тому що він той самий єдиний, а не заради підтримання гарної та правильної життєвої картинки. Не знаю, чи вийде що у тебе з цим Джейком, але бачу, як сяють твої очі, коли ти говориш про нього.

Вона продовжувала говорити. Правильні речі, як усі роки нашої дружби. Трохи пізніше з'явився привід звинуватити Віку в корисливих спонуканнях, якби я не прийняла рішення ще до нашої зустрічі.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно