Шекспір Вільям - Марні зусилля кохання, Шекспір Вільям

Великий і преславний король Кофетуа звернув увагу на
згубну і безсумнівну жебрачку Зенелофон. І він із цілковитою під-
ставою міг сказати: veni, vidi, vici; що мовою простолюддя — о ни-
зьке і темне простолюддя! — videlicet, тобто означає: прийшов,
побачив, переміг. Прийшов, раз; побачив, два; переміг, три. Хто
прийшов? Король. Чому прийшов? Щоб побачити. Для чого по-
бачити? Щоб перемогти. До кого прийшов? До жебрачки. Кого
побачив? Жебрачку. Кого переміг? Жебрачку. В підсумку-пере-
мога. На чийому боці? На боці короля. Полон обертається в ба-
гатство. З чийого боку? З боку жебрачки. Шлюбом стає катастро-
фа. З чиєї сторони? Короля? Ні, з обох сторін в одному чи зі сто-
рони одного в обох. Я — король, як випливає з порівняння; ти —
жебрачка, як свідчить твоє низьке походження. Чи можу я звеліти
тобі кохати мене? Можу. Чи можу я тебе примусити? Міг би. Чи
благатиму в тебе любові? Маю намір. На що ти обміняєш своє
лахміття? На вбрання. А своє нікчемне ім'я? На титул. А себе?
На мене. Отже, чекаючи твоєї відповіді, оскверняю свбї вуста на
твоїх ногах, очі — на твоєму обличчі, а серце — повсюди на тобі.
Твій, з люб'язним бажанням слугувати тобі
дон Адріано де Армадо.
Ти чуєш, як ричить немейський лев?
Овечко, гнів такий — тобі не радість.
До ніг йому впади — він стишить рев,
Коли наївсь, тобою зволить гратись.
А не погодишся — десь у діброві
Поживою ти станеш хижакові".
Принцеса Ну що за птах черкнув послання це палке?
І що за вітрогон? Чи чули ви таке?
Бойє Здається, я впізнав уже цей стиль розкутий.
Принцеса Ви пам'яттю слабкі, якщо могли забути.
Бойє Так це ж Армадо, той іспанець при дворі,
Дивак, Монарко брат: його взяли для гри
Король та книжники.
Принцеса Скажи-но, чоловіче,
Хто дав тобі листа?
Довбешка Мій пан, кажу вам двічі.
Принцеса Кому ти мав оддать?
Довбешка Послав до панни пан.
Принцеса Які ж це панна й пан?
Довбешка Там пише пан Бірон — чудесна він людина —
Французькій панночці, що зветься Розаліна.
Принцеса Все переплутав ти. Але вже час, ходім.
(До Розаліни)
Бідненька, потерпи з отим листом своїм.
Принцеса з почтом виходить.
Бойє Хто ж тут здобуде все?
Розаліна Як хочете — скажу я.
Бойє О неземна красо!
Розаліна А та, що лук готує.
Чи вдало— я відбила?
Бойє Рогатих убивать принцеса хоче всіх.
Як заміж вийдете — ще більше стане їх.
Чи я не добре вцілив?
Розаліна Та нині я стрілець.
Бойє А хто ваш олень, дамо?
Розаліна Як по рогах — то ви. Ну станьте ближче й пря-
мо.
Скалить, чи теж не влучно?
Марія Здавайтесь, б'є вона у лоб вам напрямець.
Бойє Я нижче їй попав. Чи вправний я стрілець?
Розаліна А чи не пустити в тебе замість стріли прислів'я,
яке було вже старе в ті часи, коли французький король Піпін був
ще хлопчиком; це з приводу влучної стрільби.
Бойє Отже, я можу відповісти тобі таким самим дав-
нім прислів'ям, яке було вже старим тоді, коли Джіневра Британ-
ська була ще дівчинкою; це теж із приводу влучної стрільби.
Розаліна Але ж ти не вмієш попасти, попасти,
Попасти, мій друже гожий.
Бойє Нехай не зумію попасти, попасти,
Та інший попасти зможе.
Розаліна та Катаріна виходять.
Довбешка Забавна в них стрільба, погляньте-бо лишень!
Марія Обоє добре б'ють-влучають у мішень.
Бойе Мішень? Назвали так мою ви даму гожу.
Накресліть в центрі круг, бо в бік попасти можу.
Марія Ви розучилися — не влучите у ціль.
Довбешка То станьте ближче, й він не схибить і звідціль.
Бойе Якщо вже схиблю я — застряньте в ній стрілою.
Довбешка І гостряка вона направить хай рукою.
Марія Та годі слів масних, говорите дурне.
Довбешка Вам в кулі грати слід, стріла ж її не втне.
Бойє Боюсь розбити їх. Бувай, пташа нічне.
Бойе і Марія виходять.
Довбешка Душею присягну — цей блазень не без тями!
Та й шпетили ж його добренько я і дами!
Як сиплють дотепи! І вдалий кожен жарт,
Хай непристойний він, та зміст чимало варт.
Армадо ж не такий! О, чоловік поштивий!
Як біля дами він впадає і воркує!
Як подає вахляр і ручки їй цілує!
А паж його який! То, певно, вже планида:
Дотепний сучий син, хоча на вигляд — гнида.
Чути за сценою гамір полювання.
Агей! Агей!
(Вибігає)
СЦЕНА 2
Там само.
Входять Олоферн, отець Натаніель і Тупак.
Натанієль Справді поважна забава, і це я засвідчую з чис-
тим сумлінням.
Олоферн Олень, як ви самі бачили, був sanguis *, чистої
крові, дозрілий, немов яблуко, що, подібно до рубіна, висить у вусі
соеіо, тобто неба, небесної тверді, небосхилу, а потім упав, неначе
кисличка, на лице terra — грунту, суходолу, землі.
* Кров (лат.).
Натанієль Воістину, пане Олоферн, ви приємно розмаїтите
епітети, ніби той учений. Але запевняю вас: то був цап ще без
перших рогів на голові.
Олоферн Отче Натанієль, haud credo *.
Тупак Та не haud credo, а цапик-перволіток.
Олоферн До чого дике зауваження! Одначе це певного
роду інсинуація, зроблена in via — тобто на шляху до експлікації;
facere **, якщо можна, репліку чи, вірніше ostentare — тобто
явити власне бажання згідно з вашим необробленим, невідточе-
ним, непідготовленим чи, найвірніше, безпідставним розумінням,-
сприйняти моє haud credo за оленя.
Тупак Я кажу — то був не haud credo, а цапик.
Олоферн Двічі дурне безглуздя, bis coctus!
О дике неуцтво, який же потворний твій лик!
Натанієль Та він-бо нектару із книги не відав повік, не їв
паперу, якщо можна так висловитись, не пив чорнила, тому й ро-
зум його не поповнювався. Він схожий на тварину, здатну відчу-
вати лише грубими органами.
Такі ось безплідні рослини ми бачили завжди,
Щоб їм уклонятись, здобувши освіти плоди.
Як бути дурним і неґречним негідно мене,
Так марно садить селюків за навчання шкільне,
Але, omne bene ***, скажу, як мій дід говорив:
"Частіше той бурю дола, хто не любить вітрів".
Тупак Обоє ви вчені, скажіть-но, кому це був місяць
тоді,
Як Каїн вродився, а й досі немає ще тижнів
п'яти?
Олоферн Діктіні, друже Тупак, Діктіні, друже Тупак.
Тупак А хто така Діктіна?
Натанієль Це найменування Феби, Селени, тобто місяця.
Олоферн Минуло чотири їй тижні, й Адам стільки ж ба-
чив цей світ,
П'ятьох не було їй тижнів, як збігло Адаму сто літ. Так, можна
змінити назву, але не суть.
Тупак Авжеж! Ваша правда, його вже несуть — того
цапика.
* Не вірю (лат.).
** Зробити (лат.).
*** Все добре (лат.).
Олоферн Хай бог прояснить твій розум. Я кажу, що мі-
. . няється назва, але не суть.
Довбешка І я кажу, що місяць не міняється, тобто міняє-
ться видом, та не міняється віком: місяць завжди місяць. А той
цапик, що принцеса вбила, таки перволіток.
Олоферн Отче Натанієль, хочете вислухати мою зімпро-
візовану епітафію на смерть цієї тварини? І на догоду цьому
неуку я називаю оленя, якого вбила принцеса,— козлом.
Натанієль Perge*, шановний Олоферне, perge; тільки, будь
ласка, уникайте непристойностей.
Олоферн Я виділятиму окремі співзвуччя, бо це надає
легкості віршам.
Принцеса красна оленя підстрелила у гаї,
То благородний олень був, хтось каже: то козел.
Сурмлять, атукають ловці, собача підбігає
Ватага й валить оленя серед пахучих зел.
Хтось каже злий, що тут козли, й не оленя —
козла,
Коли ми йшли й не знали зла, принцеса підтяла.
Натанієль Рідкісний талант!
Тупак
(убік)
Якщо талант — це талан, то йому таки потала-
нило!
Олоферн Цей дар я маю від природи, він — простий, про-
стий: це — шалений і незвичайний розум, сповнений різних форм,
образів, марень, об'єктів, ідей, здогадів, спонук, змін. Вони зарод-
жуються в посудині моєї пам'яті, проростають в лоні ріа mater **
і з'являються на світ завдяки зручній нагоді. Але цей дар — доб-
рий для того, в кого він досягає гостроти, і я радий, що я його
маю.
Натанієль Синьйоре, я дякую богові, що послав мені вас,
і мої парафіяни також дякують: ви лепсько наставляєте їхніх си-
нів, та й їхнім донькам від вас так само велика користь. Ви — чу-
довий член общини.
Олоферн Mehercle ***, якщо їхні сини тямущі, вони самі
здобудуть знання; якщо їхні доньки вже дозріли до того, я їх навчу.
Але vir sapit, qui pauca loquitur ****. Якась жіноча душа вітає нас.
* Продовжуй, давай (лат.).
** Мозкоьа оболонка (лат.).
*** Клянусь Геркулесом (лат.).
**** Небалакучий муж — мудрий (лат.).
Входять Жакнета і Довбешка.
Жакнета Хай бог пошле вам доброго ранку, отче духов-
ний.
Олоферн Отче духовний, quasi* дух овній. А якщо овен
кого проткне рогами, хто ж це буде?
Довбешка Звісно, пане шкільний учителю, той, хто схожий
на велику бочку.
Олоферн Проткнути рогами бочку! Блискуча думка в цій
жмені праху! В ньому досить іскри для кременя, досить перлів —
для свині! Дуже мило, дуже добре!
Жакнета Отче мій, будь ласка, прочитайте цього листа.
Його приніс мені Довбешка від дона Армадо. Прошу вас, прочи-
тайте.
Олоферн "Fauste, precor gelida, quando pecus omne sub
umbra ruminat..." ** і так далі. О добрий старий мантуанцю!
Я можу сказати про тебе те ж саме, що мандрівники про Венецію:
"Venetia, Venetia,
Chi non te vede, non te pretia" ***.
Старий мантуанцю! Старий мантуанцю! Хто тебе не розуміє, той
і не шанує. Ut, re, sol, la, mi, fa... Прошу вибачити, сеньйоре,
який зміст цього листа чи, вірніше, що каже Горацій у своїх... тоб-
то це вірші?
Натанієль Так, сеньйоре, і дуже майстерні.
Олоферн Дайте мені послухати куплет, строфу, рядок.
Lege, domine ****.
Натанієль "Я клятву вже зламав,— як ще клястись
в коханні?
Не зраджує повік лиш віра у красу.
Та, зрікшися себе, тобі я вірний, пані,-
Мій дух, що був як дуб, ти гнула мов лозу.
Ти — це наука вся, і в тебе очі — книга,
Де стільки насолод, що вчення принесло:
Якщо знання — мета, і ним здобута втіха,
То як же не хвалить їх чисте джерело?
* Майже (лат.).
** "Фаусте, прошу тебе,— поки вся худоба пасеться
в прохолодній тіні..." (Лат.)
*** "Венеціє, Венеціє, хто тебе не бачить, той не може
тебе оцінити" (іт.).
**** Читайте, пане (лат.).
Тобою неук лиш не може захопиться;
Я гордий, що тебе люблю, о неземна,
Очей твоїх вогонь — для мене — блискавиця.
А голос гнівний твій, як музика луна.
О янголе небесний, змилуйсь наді мною,-
Прости, що мовою хвалю тебе земною".
Олоферн Ви порушуєте цезуру, і тому ламається ритм.
Дайте мені проглянути канцонету. Тут лише витримується кіль-
кість стоп, але вишуканості, легкості й золотого поетичного розмі-
ру — caret *. А ось Овідій Назон був майстер у цьому.