Олександр Олесь - Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І плач, і стогін, і ганьба?..
Чи, може, з ворогом братання,
Обійми пана і раба...
Що там у вас... О, майте віру!
Народ до жертвенника йде
І на руках несе в офіру
Життя прекрасне й молоде.
Неситий Бог нап’ється крові
І розіллє вам океан
Краси, і волі, і любові
Для ваших душ і ваших ран.
15.03.1919
«Сьогодні на Рингу, в вітрині, зустрів я…»
Сьогодні на Рингу, в вітрині, зустрів я
Багато чудесних пташок...
Все з мармуру, фарфору... Чом їх не баче
Мій майстер маленький, синок.
О, він научив би і з глини ліпити
В сто крат чарівніші пташки...
Хіба ж не вони це у серці у мене
Щебечуть пісні і казки.
21.03.1919
«Ти моя найкраща пісня…»
Ти моя найкраща пісня,
Що ношу я у душі,
Що боїться полетіти -
Тільки крилами тремтить.
Але чую я тремтіння
Срібно-білих її крил...
Чую я твоє зітхання,
Що назустріч їй летить.
«За руки взявшись, збігають в доли…»
За руки взявшись, збігають в доли
І рвуть квітки...
В міста, на села, на рідне поле
Летять гадки.
За руки взявшись, голодні діти
Сидять в льохах...
Упали роси на очі-квіти,
Скував їх жах.
В серцях маленьких немає віри,
Що прийдем ми...
Ревуть гармати, як хижі звіри,
Гримлять громи.
За руки взявшись, збігають в доли
І рвуть квітки...
В міста, на села, на рідне поле
Летить гадки.
Кобенцль
«Скільки б я плакав…»
Скільки б я плакав...
Скільки благав би:
Матінко Божа,
Матінко Правди,
Нас захисти!
На сірий камінь
Каменем впав би,
Слізьми своїми
Камінь пройняв би,-
Тільки почуй мене Ти…
Скільки б я плакав,
Скільки благав би:
Матінко Божа,
Матінко Правди,
О, захисти!
2.05.1919
«Я бачив сон... Згадки, як блискавиці…»
Я бачив сон... Згадки, як блискавиці,
І досі палять мозок мій...
Раби розбили мур темниці
І кинулись у бій.
Боролись левами і левами вмирали,
Без крику падали, як падають орли,
І врешті-решт кайдани розірвали,
І врешті-решт перемогли.
І крикнув я вві сні: «Благословенні!
Живіть безсмертними віки!»
О, в перший раз слова такі натхненні
Я кидав з серця, як квітки.
Я далі спав і бачив, як похилих,
Їх знов вели до ланцюгів...
Я не пізнав в обличчях озвірілих
Колишніх левів і орлів.
10.07.1919
«Чуєш, чуєш стогін мій…»
Чуєш, чуєш стогін мій,
Моє сонце, щастя, втіхо...
Коли стане тихо, тихо,
Ти почуєш стогін мій.
Коли тихо, тихо стане,
Ти піди в наш любий ліс.
Ти почуєш звуки сліз,
Коли тихо, тихо стане.
Ти піди в наш любий ліс
На ту гору, де, як діти,
Ми з тобою рвали квіти...
О, піди в наш любий ліс!
Ми з тобою рвали квіти,
А тепер я груди рву
І тебе вві сні зову...
А з тобою рвали квіти.
13.05.1919
«Тільки далеко від тебе…»
Тільки далеко від тебе
Я твою близькість відчув,
Тільки в журбі за тобою
Я своє щастя знайшов.
Чом не родився я вітром,
Я б біля тебе вже був,
Шелестом-стогоном лісу
Я б тобі все розказав.
Воля в житті найдорожча,
Але мені ти миліш:
Сам я приборкав би крила,
Тінню твоєю я б став.
Тільки б на тебе дивитись,
Тільки б молитись тобі,
Тільки б іти пілігримом
В небо, де світишся ти.
«Люблю! Як в перший раз, люблю…»
Люблю! Як в перший раз, люблю,
Хоч це любов моя остання...
Але нова, як день в маю,
Як пташки перше щебетання.
Люблю!
Люблю для сліз, для мук, жалю...
Але коли б, коли б ти знала,
Як квітне серце, як люблю,
Ти б на устах моїх сказала:
«Люблю!»
22.04.1919
«З тобою жити на одній землі…»
З тобою жити на одній землі,-
Яке велике щастя!
Тебе щодня, щодня стрівати,-
Яке велике щастя!
І мати очі, очі мати -
Яке велике щастя!
І чути, чути голос твій,-
Яке велике щастя!
І дихати одним повітрям,-
Яке велике щастя!
Твого ім’я не знати, тільки - «ти»!
Яке велике щастя!..
Стрівать твій погляд на собі,-
Яке велике щастя!
Осяяним усмішкою твоєю бути,-
Яке велике щастя!
І не сказать тобі ні слова,-
Яке велике щастя!..
І плакати вночі невтішно,-
Скажи, скажи мені - це також щастя?!
«Ти біля моря... Хотів би стати…»
Ти біля моря... Хотів би стати
Південним вітром, щоб там літати,
Схиляти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь», після закриття браузера.
