Олександр Олесь - Із збірки "Чужиною", Олександр Олесь

 

Олесь О.

 

 

Із збірки

«ЧУЖИНОЮ»

 

Книга VII

«Ти ж бачиш Сам небесними очами…»

 

 

Ти ж бачиш Сам небесними очами:

Не ми йдемо,- на нас ідуть з мечами,-

Чому ж мовчиш?!

 

Ти, що створив степи і гори

І неба мріючі простори,

Чому мовчиш?!

 

Хіба ж не Ти нам дав страждання,

Думки, надїї, поривання...

Чому ж мовчиш?!

 

Чому ж, коли в наш храм величний

Ввалився ворог наш одвічний,

Чому мовчиш?

 

Невже Ти хочеш знов страждання,

Ганьби, неволі і знущання?!

Чому ж мовчиш?..

 

Як Ти осліп, Небесний Пане,

За правду нашу пекло встане!!

Віки ж мовчиш!..

 

15.03.1919

 

«Гаснуть зорями огні…»

 

 

Гаснуть зорями огні,

Всі розходяться додому...

Як хотілося б мені

Тут лишитися самому!

 

Одійшов би смуток мій,

Тиша хмарою б упала,

І вона б душі моїй

Так багато розказала...

 

І почув би, може, я,

Як за горами-лісами

Плаче рідная земля

Безутішними сльозами.

 

Гаснуть зорями огні,

Всі розходяться додому,-

Як хотілося б мені

Тут лишитися самому...

 

5.03.1919

 

«Тікаю від крові до сонця, квіток…»

 

 

Тікаю від крові до сонця, квіток...

Женеться за мною кривавий поток,

Сміється: ха-ха, дожену, дожену,

Тебе поверну я в твою сторону.

 

Ха-ха, я всю землю орлом облечу

Шляхами нестями, розпуки, плачу,

Заллю, обчервоню свої береги,

Щоб тільки червоно було навкруги.

 

Спущуся в безодню, знімуся до хмар,

Розкидаю гору, закидаю яр,

Щоб тільки була на землі рівнина:

В кривавій пожежі пустеля одна.

 

Хай очі поплачуть - не шкода плачу:

Я радістю, сміхом колись одплачу,

І там, де лишаю я зараз кістки,

Зриватимуть діти колосся й квітки.

 

Мовчу я... нічого йому не кажу,

Я слухаю пісню і далі біжу,

Біжу я до сонця, до моря, квіток,-

Женеться за мною кривавий поток.

 

9.03.1919

 

«Народе-страднику, навчи і нас в вигнанні…»

 

 

Народе-страднику, навчи і нас в вигнанні

Любити свій Єрусалим...

Навчи в солодкому стражданні

Пройняти серце ним.

 

Щоб на чужині, над річками,

Поклавши кобзи жалібні,

Ми тихо сходили сльозами

В жалю по рідній стороні.

 

Народе-страднику, навчи і нас в вигнанні

Любити свій Єрусалим,

Навчи в солодкому стражданні

Пройняти серце ним.

 

15.03.1919

 

«В журбі я сонцю не радію…»

 

 

В журбі я сонцю не радію,

В сльозах не бачу я весни...

В душі ношу єдину мрію,

Одну її пещу, лелію,

Вночі і вдень єдині сни...

Це - край мій.

 

Коли вже ворога не буде,

Коли на рідний степ ступлю,

Тоді весна мене розбуде,

Тоді затопить сонце груди,

Тоді я пісню розіллю

Про край мій.

 

15.03.1919

 

«В вигнанні дні течуть, як сльози…»

 

 

В вигнанні дні течуть, як сльози,

Думки в вигнанні сплять, як мертві,

Солодкі спогади сичать, як змії,

Душа ридає, як дитина.

 

Душа розірвана, як рана...

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

 

13.05.1919

 

«Прибув з України і все розказав…»

 

 

Прибув з України і все розказав,

І стрілами серце пройняв...

О горе, о горе, о горе!

 

Покинуть надію, що ранок приніс,

І взяв стільки сили... а крові, а сліз!..

О море, о море, о море...

 

Лишилось нас мало... і вже без надій

Ми підем в останній, нечуваний бій

На жертви, на жертви, на жертви...

 

Хай будем розбиті ми ворогом злим,

Але не покинем боротися з ним

І мертві, і мертві, і мертві.

 

29.05.1919

 

«Пляж над Дунаєм. На пляжі…»

 

 

Пляж над Дунаєм. На пляжі

Хлопці, дівчата, малі...

Ті - як русалки на хвилях,

Ці - як квітки на землі.

 

Думка моя одірвалась,

Лине в мою сторону...

В слізно-кривавому морі

Баче її, чарівну.

 

8.06.1919

 

«Розбіглись ми по всіх світах усюди…»

 

 

Розбіглись ми по всіх світах усюди:

«Рятуйте нас, рятуйте нас, о люде!

Як небо наших сліз не чує,

Хай земля рятує».

 

І розказали ми по селах і в містах,

Як розпинають нас за правду на хрестах,

Які течуть у нас криваві ріки

І топлять наші зойки-крики.

 

Все розказали ми, всі вилили страждання,

І це була одна розпука і благання:

«Рятуйте нас, рятуйте нас

В смертельний час, в останній час».

 

Нас слухали, кривились і зітхали,

І в відповідь нічого не сказали...

І бігли ми на гори з голосінням,

І падали в сльозах перед камінням.

 

29.05.1919

 

«В’ються над Нею сови і круки…»

 

 

В’ються над Нею сови і круки,