Пауль Целан - Мовні ґрати

class="stanza">

Долу, по всьому вже, ми

десять числом, піщаний народ. Час

чом би й ні, він має

годину й для нас, тут,

у піщаному місті.

(Розкажи про криниці, розкажи

про криничний вінець, криничну корбу, про

криничне цямриння — розкажи.

Полічи й розкажи, година,

навіть оця, вона також спливає.

Вода: що за

слово. Ми збагнули тебе, життя.)

Чужинець, непроханий, звідкіля він,

далекий гість.

Його цибеніюча одіж.

Його цибеніюче око.

(Розкажи про криниці, про —

полічи й розкажи.

Вода: що за

слово.)

Його одіж-та-око, він стоїть,

як і ми, повен ночі, виявляє

розважність, він лічить тепер,

як і ми, до десяти

і не далі.

Вгорі,

мандрівці

зовсім

нечутні.

DIE WELT

DIE WELT, zu uns

in die leere Stunde getreten:

Zwei

Baumschäfte, schwarz,

unverzweigt, ohne

Knoten.

In der Düsenspur, scharfrandig, das

eine frei —

stehende Hochblatt.

Auch wir hier, im Leeren,

stehn bei den Fahnen.

СВІТ

СВІТ, що прийшов до нас

у порожню годину:

Два

дерев'яні ратища, чорні,

без відгалужень, без

сучків.

Слід реактивного літака, в ньому

скраєчку

тріпоче високо самотній листок.

Ми також отут, на безлюдді,

чатуєм знамена.

EIN HOLZSTERN

EIN HOLZSTERN, blau,

aus kleinen Rauten gebaut. Heute, von

der jüngsten unserer Hände.

Das Wort, während

du Salz aus der Nacht fällst, der Blick

wieder die Windgalle sucht:

— Ein Stern, tu ihn,

tu den Stern in die Nacht.

(— In meine, in

meine.)

ДЕРЕВ'ЯНА ЗІРКА

ДЕРЕВ'ЯНА ЗІРКА, блакитна,

змайстрована з ромбиків. Нині,

наймолодшими з наших рук.

Це слово, в той час,

коли ти видовбуєш сіль із ночі, погляд

знову шукає в небі смужку сяйва:

— Зірка, поклади її,

поклади-но цю зірку в ніч.

(— У мою, у

мою.)

SOMMERBERICHT

Der nicht mehr beschrittene, der

umgangene Thymianteppich.

Eine Leerzeile, quer

durch die Glockenheide gelegt.

Nichts in den Windbruch getragen.

Wieder Begegnungen mit

vereinzelten Worten wie:

Steinschlag, Hartgräser, Zeit.

ЛІТНІЙ ЗВІТ

Килим із чебрецю, на який

вже не ступають, який лиш обходять.

Порожня смуга, навскіс

прокладена через поле дзвіночків.

Ніщо, принесене у бурелом.

Знову зустрічі зі

словами, що стоять поодинці, як:

щебінь, твердоколос, час.

NIEDRIGWASSER

NIEDRIGWASSER. Wir sahen

die Seepocke, sahen

die Napfschnecke, sahen

die Nägel an unsern Händen.

Niemand schnitt uns das Wort von der Herzwand.

(Fährten der Strandkrabbe, morgen,

Kriechfurchen, Wohngänge, Wind —

zeichnung im grauen

Schlick. Feinsand,

Grobsand, das

von den Wänden Gelöste, bei

andern Hartteilen, im

Schill.)

Ein Aug, heute,

gab es dem zweiten, beide,

geschlossen, folgten der Strömung zu

ihrem Schatten, setzten

die Fracht ab (niemand

schnitt uns das Wort von der —), bauten

den Haken hinaus — eine Nehrung, vor

ein kleines

unbefahrbares Schweigen.

ВІДПЛИВ

ВІДПЛИВ. Ми бачили

ракоподібну причепу, бачили

блюдце молюска, бачили

нігті на наших руках.

Ніхто не відтяв нам слово від стінки серця.

(Сліди морських крабів, завтра,

борозни від їхніх повзань, тунелі, малюнок

вітру в сірім

намулі. Дрібний пісок,

зерна гравію,

що відпали від стінок, на

інших панцерних скалках, у

черепашнику.)

Око, сьогодні,

передало це іншому, обоє вони,

заплющені, плинули за течією

до тіні своєї, скинули

свій вантаж (ніхто

не відтяв нам слово від —), відтіснили

намитий вал — піщану косу,

в маленьке

несудноплавне мовчання.

BAGNDÄMME, WEGRÄNDER, ÖDPLÄTZE, SCHUTT

Lichtgewinn, messbar, aus

Distelähnlichem:

einiges

Rot, im Gespräch

mit einigem Gelb.

Die Luftschleier vor

deinem verzweifelten Aug.

Das letzte '

reitende Sandkorn.

(Die

Augärten, damals, das

gelächelte Wort

vom Marchfeld, vom

Steppengras dort.

Das tote Ringelspiel, kling.

Wir

drehten uns weiter.)

Der Sandkornritt, das

Auge, ihm zugewandt.

Die Stundentür und

ihre Geräusche.

ЗАЛІЗНИЧНІ ВІДКОСИ, УЗБІЧЧЯ, ПУСТКИ, ЖОРСТВА

Осяг світла, на вимір, із

чогось будякоподібного:

дрібка

червоного, у розмові

з дрібкою жовтого.

Етерний серпанок перед

твоїм розпачливим оком.

Верхівцем

остання піщинка.

(Віденські

парки, тоді, те

усміхнене слово

з Мархфельда[4], зі

тамтешньої степової трави.

Та карусель, що завмерла, дінь-дінь.

Ми

й далі кружляли.)

Піщинка верхівцем, те

око, до неї обернене.

Брама годин та її

невідступне скрипіння.

ENGFÜHRUNG

СТРЕТТА

*

VERBRACHT ins

Gelände

mit der untrüglichen Spur:

Gras, auseinandergeschrieben.

Die Steine, weiß,

mit den Schatten der Halme:

Lies nicht mehr — schau!

Schau nicht mehr — geh!

Geh, deine Stunde

hat keine Schwestern, du bist —

bist zuhause. Ein Rad, langsam,

rollt aus sich selber, die Speichen

klettern,

klettern auf schwärzlichem Feld, die Nacht

braucht keine Sterne, nirgends

fragt es nach dir.

*

ДОПРАВЛЕНА

в цю місцину

з невитравним слідом:

Трава, розписана врозтіч.

Каміння, біле,

з тінями стебел.

Досить читати — дивись!

Досить дивитись — іди!

Йди, година твоя

не має сестер, ти —

ти дома. Колесо, неквапливо,

викочується з себе самого, спиці

стрибають

стрибають по чорному полю, ніч

не потребує зірок, ніде

не спитають про тебе.

*

                 Nirgends

                          fragt es nach dir —

Der Ort, wo sie lagen, er hat

einen Namen — er hat

keinen. Sie lagen nicht dort. Etwas

lag zwischen ihnen. Sie

sahn nicht hindurch.

Sahn nicht, nein,

redeten von

Worten. Keines

erwachte, der

Schlaf

kam über sie.

*

                 Ніде

                          не спитають про тебе —

Місцина, де лежали вони, вона має

назву — ні, вона не має

її. Вони не лежали там. Щось

лежало між ними. Вони

не бачили наскрізь.

Не бачили, ні,

говорили

про слова. Жодне з них

не прокинулось,

сон здолав їх.

*

                 Kam, kam. Nirgends

                          fragt es —

Ich bins, ich,

ich lag zwischen euch, ich war

offen, war

hörbar, ich tickte euch zu, euer Atem

gehorchte, ich

bin es noch immer, ihr

schlaft ja.

*

                 Здолав, здолав. Ніде

                          не спитають —

Це ж я, я,

я лежав поміж вами, я був

відкритим, був

чутним, я цокав для вас, наслухав

ваш подих, я

лишився таким же, а ви

заснули.

*

                 Bin es noch immer —

Jahre.

Jahre, Jahre, ein Finger

tastet hinab und