Пауль Целан - Мовні ґрати

hinan, tastet

umher:

Nahtstellen, fühlbar, hier

klafft es weit auseinander, hier

wuchs es wieder zusammen — wer

deckte es zu?

*

                 Лишився таким же —

Літа.

Літа, літа. Чийсь палець

обмацує знизу і зверху, обмацує

навкруж:

згини, чутливі на дотик, тут

зяє, немов порожнеча, тут

знову зрослося докупи — хто

прикрив це?

*

                 Deckte es

                          zu — wer?

Kam, kam.

Kam ein Wort, kam,

kam durch die Nacht,

wollt leuchten, wollt leuchten.

Asche.

Asche, Asche.

Nacht.

Nacht-und-Nacht. — Zum

Aug geh, zum feuchten.

*

                 Прикрив це —

                          хто?

Прийшло, прийшло.

Прийшло слово, прийшло,

прийшло крізь ніч,

воліло світити, воліло світити.

Попіл.

Попіл, попіл.

Ніч.

Ніч-і-ніч. — До

ока йди, до вологого.

*

                 Zum

                     Aug geh,

                         zum feuchten —

Orkane.

Orkane, von je,

Partikelgestöber, das andre,

du

weißts ja, wir

lasen im Buche, war

Meinung.

War, war

Meinung. Wie

fassten wir uns

an — an mit

diesen

Händen?

Es stand auch geschrieben, dass.

Wo? Wir

taten ein Schweigen darüber,

giftgestillt, groß,

ein

grünes

Schweigen, ein Kelchblatt, es

hing ein Gedanke an Pflanzliches dran —

grün,ja,

hing, ja,

unter hämischem

Himmel.

An, ja,

Pflanzliches.

Ja.

Orkane, Par —

tikelgestöber, es blieb,

Zeit, blieb,

es beim Stein zu versuchen — er

war gastlich, er

fiel nicht ins Wort. Wie

gut wir es hatten:

Körnig,

körnig und faserig. Stengelig.

dicht;

traubig und strahlig; nierig,

plattig und

klumpig; locker, ver —

ästelt —: er, es

fiel nicht ins Wort, es

sprach,

sprach gerne zu trockenen Augen,

eh es sie schloß.

Sprach, sprach.

War, war.

Wir

ließen nicht locker, standen

inmitten, ein

Porenbau, und

es kam.

Kam auf uns zu, kam

hindurch, flickte

unsichtbar, flickte

an der letzten Membran,

und

die Welt, ein Tausendkristall,

schoß an, schoß an.

*

                 До

                     ока йди,

                         до вологого —

Урагани.

Урагани, одвіку,

віхола часток, інакша,

ти

відаєш-бо, ми

читали у Книзі, був

таки здогад.

Був, був

такий здогад. Як

ми вгамували себе,

ми,

цими

руками?

І було написано, що.

Де? Ми

грались про це у мовчання,

втихомирене трутою, велетенське,

якесь

зелене

мовчання, келих листка, на ньому

повисла думка про щось рослинне —

так, зелене,

так, повисла,

під віроломним

небом.

Так, про

щось рослинне.

Так.

Урагани, ві —

хола часток, ще залишався

час, залишався

вдатись до каменя — він

був гостинний, він

не встрявав у розмову. Як

було добре з ним:

Зернисте,

зернисте і волокнисте. Стеблисте,

туге;

кронисте і променисте, ниркоподібне,

гладке і

бугристе; дірчасте, роз —

галужене —: він, воно

не встрявало в розмову,

казало,

казало охоче до незволожених віч,

перш ніж заплющити їх.

Казало, казало.

Було, було.

Ми

не здавалися, ми стояли

всередині,

порувата будова, і —

це прийшло.

Прийшло до нас, пройшло

наскрізь, латало

незримо, латало

останню мембрану

і

світ, тисячогранний кристал,

затвердів, затвердів.

*

                 Schoß an, schoß an.

                                     Dann

Nächte, entmischt. Kreise,

grün oder blau, rote

Quadrate: die

Welt setzt ihr Innerstes ein

im Spiel mit den neuen

Stunden. — Kreise,

rot oder schwarz, helle

Quadrate, kein

Flugschatten,

kein

Messtisch, keine

Rauchseele steigt und spielt mit.

*

                 Затвердів, затвердів.

                                     А відтак —

Ночі, роздільні. Кола

зелені або блакитні, червоні

квадрати:

світ кладе на кін свої надра

в грі з новими

годинами. — Кола

червоні чи чорні, світлі

квадрати, жодної

тіні від лету,

жодної

мензули, жодна

димна душа не зведеться і не пристане до гри.

*

                 Steigt und

                           spielt mit —

In der Eulenflucht, beim

versteinerten Aussatz,

bei

unseren geflohenen Händen, in

der jüngeren Verwerfung,

überm

Kugelfang an

der verschütteten Mauer:

sichtbar, aufs

neue: die

Rillen, die

Chöre, damals, die

Psalmen. Go, ho —

sianna.

Also

stehen noch Tempel. Ein

Stern

hat wohl noch Licht.

Nichts,

nichts ist verloren.

Ho —

sianna.

In der Eulenflucht, hier,

die Gespräche, taggrau,

der Grundwasserspuren.

*

                 Не зведеться

                           і не пристане до гри —

У присмерку, при

скам'янілому струп'ї

при

наших утеклих руках

в останнім здриганні

понад

кулевловним щитом над

засипаним муром:

зримо, знову і

знову

борозни,

хорові співи, тоді, ті

псалми. О, о —

санна.

Отже,

стоять ще храми.

Зірка

ще ясно сяє.

Нічого,

нічого не втрачено.

О —

санна.

У присмерку, тут,

розмови, сірі, як день,

русел ґрунтових вод.

*

                 (— taggrau.

                                  der

                                       Grundwasserspuren —

Verbracht

ins Gelände

mit der untrüglichen

Spur:

Gras,

Gras,

auseinandergeschrieben.)

*

                 (— сірі, як день,

                                        русел

                                              ґрунтових вод

Доправлена

в цю місцину

з

невитравним слідом:

Трава.

Трава,

розписана врозтіч).

Paul Celans Gedichtband Sprachgitter

Der 1959 bei S. Fischer Verlag erschienene dritte Gedichtband Paul Celans Sprachgitter ist seinem Umfang nach der schmälste in seinem dichterischen Gesamtwerk. Doch sollte sein spezifisches Gewicht im Kontext der schöpferischen Entwicklung des Lyrikers wohl der schwerste sein. Die Verdichtung der poetischen Sprache zeigt sich bereits im Titel des Bandes. Im Vergleich zu beiden vorherigen Büchern — Mohn und Gedächtnis und Von Schwelle zu Schwelle, — deren Titeln noch aus einigen Wortkomponenten bestanden, drückt der neue Titel sein poetologisches Programm in einem einzigen Wortkompositum aus, das eine Grenzdichte der semantischen und bildlichen Ebenen in sich birgt. Dieses Wort ist im Deutschen kaum verbreitet und klingt etwas ungewöhnlich und verfremdend. Doch ist es keine willkürliche Neuschöpfung Celans. Im Grimmschen Wörterbuch der deutschen Sprache findet es sich mit der Erklärung seiner Bedeutung wie folgt: „in nonnen-klöstern das gitter (gegitterte fenster) im sprachzimmer, wodurch die nonne mit weltlichen sprechen darf” (Bd. 16, Sp. 2758). In diesem Sinne bedeutet es dann „eine Begrenzung, Behinderung, Einschränkung — aber auch Ermöglichung des Sprechens, ein Gitter zwischen Sprechenden”[5]. Metaphorisch wird es von Jean Paul in seinen Romanen mehrmals gebraucht. So lesen wir im Hesperus über die augenkranke Fürstin Agnola, dass „ihres Auges Tapetentür und Sprachgitter schwarz verhangen war”[6]. Oder etwas weiter, in der Episode, wo Emmanuel seinen Tod erwartet und den Blick in das Transzendentale richtet: „Die Stille ist die Sprache der Geisterwelt, der Sternenhimmel ihr Sprachgitter — aber hinter dem Sternengitter erschien jetzt kein Geist, und Gott