Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

Пролог Пролог

Ліжка в дитячій кімнаті були вже розстелені, підготовлені до сну. Двоє підлітків років по десять-дванадцять в різноколірних піжамках сперечалися, видираючи з рук одне одного розмальовану книжку: Редьярд Кіплінг — "Книга джунглів". Почувши гомін, зайшла мати: "Досить сперечатися, лягайте вже" — звернулася вона до обох. "Що це у вас? Знову Мауглі? Вік! Не тицяй Олесі картинки з Каа — ти ж знаєш, йому після цього різні жахи сняться. Зрозумів? В останнє попереджаю! Все, спати!" — завершила настанову господиня. В спальні наче запала тиша. Через годину і весь маєток поринув у сон.

О півночі Вік підхопився, підійшов до вікна, глянув: чорний небосхил мерехтів безліччю наче розкиданих кимось світлячків. Та ось один впав, лишаючи по собі на мить коротеньку яскраво-білу смужку. Вік не раз вже бачив щось подібне, коли раптом з іскрами й тріскотом спадав "вусик" у тролейбуса. Це заворожувало. От і зараз його пронизувало щемливе відчуття скутості, наче він у своєму тісному комбінезоні, з якого вже виріс. До нестями забажалося все покинути та бігти, бігти — вгору у зворотному напрямку тієї згаслої "стрілочки", туди, — хутчіше до таємничих зірок! Не тямлячи себе, схопив книжку, відкрив її на сторінці де Каа вперше споглядає за Мауглі, підійшов до ліжка брата, розштурхав його і ледь не в обличчя тицьнув безневинним малюнком. Будинок вмить наповнив відчайдушний дитячий зойк. До спальні вбігла прислуга, а за нею і батьки. Оцінивши ситуацію, їм те і залишалося, що з острахом переглянутися. Мати звучно зітхнула, опустила руки піднесені до обличчя, і швидко вийшла зі спальні. Батько мовчки вирвав з рук Віка книжку, підвів до ліжка і владно указав сину на його місце в ньому.

Тим часом Олесь з головою накрився ковдрою і наче провалився в темний колодязь забуття. Через годину-півтори йому наснився пітон Каа, що обгортав хлопчика у своє щільне багатошарове кільце, і пошепки запитував: "Хочеш я покажу тобі диво, хочеш-ш-ш?" І так декілька разів підряд. Потім Каа, схопивши сам себе за кінчик тулуба, якось швидко і дивно вивернувся здригнувшись усім своїм єством, утворивши подвійне видовжене кільце, вздовж якого переливаючись всіма кольорами стирчали луски зміїного прудкого ледь вологого тіла. Ці луски то підіймалися з одного боку, то спадали та знову підіймалися, але вже з іншого. Потім подвійна петля почала ужинатися сама в себе наче підзорна труба коли її складають. Пітон надав своєму тілу форму витягнутого овалу, до одного краю якого прилягало друге маленьке кільце майже ідеально круглої форми. Контур тулуба Каа набув схожості витонченого зашморгу. 

 Підсвідомість неспроможна була це все осягнути. Дихати становилося все трудніше і малий прокинувся, жадібно ковтнувши повітря.

Коли о шостій ранку мати заглянула до спальні, то одного синочка в ній вже не було. Лише через декілька десятиліть таємницю буде розкрито за незвичних обставин.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍