Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

"НАСА уповноважено заявити" "НАСА уповноважено заявити"

Містечко Седон, Арізона. Старенький котедж. Починаючи з першого і до другого поверху, гардини спущено, всі меблі під плівкою. Пилу товщиною з палець. Треба починати розконсервацію - майнула думка у нашого головного героя, тридцяти семи річного статного кароокого чоловіка в розквіті сил, українця на ім’я Олексій, який заступив у дідову спадщину. Днями запрошу клінінгову компанію, але сьогодні слід трохи зогледітись: почнемо з верху, з горища. З моєї "вотчини" дитинства.

На горищі вже потроху розвиднялося. Древній мотлох був прибраний геть і стало видно слухове вікно. Денне світло розливалося по усіх закутках. Напрочуд пил у сонячних променях зовсім не виглядав золотавим. Його сіру тужливість доповнювали пасма звислого павутиння. Олексію вкрай свербіло змахнути з кінчика носа павутинку та він утримувався, бо забруднився  по самі лікті. Обпершись однією рукою о стіл, що стояв під вікном, вклонився й зазирнув під нього. Річ яку побачив впізнав не одразу. Витягнув на світло. Це був шкільний ранець. Здається його перший особистий шкільний скарбник. І одразу пригадалося, як після закінчення другого класу, він з ним приїхав сюди на тиждень до діда, привізши свій нехитрий дорожній крам. Потім дід подарував йому зручний дипломат і Олексій залишив йому ранець на завжди. Так минуло більше тридцяти років.

 Відкинув огрубілий й потертий від часу клапан ранця, відкрив знахідку. Пахнуло тим же чим і було просякнуте застояне повітря горища. У грудях трохи защеміло. "Ну, ти й дівчисько. Зараз ще й пустиш сльозу" - з подивом подумав про себе Олексій. "Невже ностальгую?"

 Схов був майже порожнім, якщо не брати до уваги старенької жерстянки, котушки від спінінгу із залишком "бороди" волосіння, сталевої кухонної лопатки. Зсередини ранець був позастиланий якоюсь газетою. Ремінців не було. Поклавши знайдене на стіл, він вже думав використати знахідку як смітник. Та піддаючись припливу ностальгії витягнув роздивитись ту газету, це було видання "Україна молода" за грудень 2012 року. От такої! Де Арізона, а де Україна. Певно дід брав почитати її в дорогу, коли повертався у Седон після відвідин нас в Києві. Так, приїздив допомогти батькам з оформленням  виїзду на постійне проживання до Америки. Скільки ж тоді мені було? – Вісім.

      На першій сторінці залишився коричнюватий відбиток канту тієї бляшанки. Здається іржа. Однак увагу привернув набраний напівжирним шрифтом підзаголовок "НАСА вповноважена заявити: на небі все спокійно" і далі  по тексту дехто на ім’я Дон Йоманс спростовує заяви уфолога Ненсі Лейдер про катастрофу, що має настати 21 грудня 2012-го через планету Нібіру, котра за  словами експерта взагалі-то і не існує зовсім. - "Нібіру", "Нібіру" - щось таке смутно пригадується. Цікаво, цікаво. Зараз почитаємо. О, до слова, а газета ж за двадцяте грудня. Редакція на висоті: наступного дня Землі мав настати капець, а вони наважились подати контроверзу за одну добу до того! Олексій притискає газету до столу й пробує її розправити. Це ледь вдається оскільки папір, як скло – одразу тріскається по лініях згину. Перегорнути сторінку не вдається. Тоді він просто чіпляє її за краєчок і відламує на скільки може. Час зробив своє. "Ніяка планета не може ховатися за Сонцем вічно, ми б помітили її ще багато років тому" - вдається розгледіти Олексію, й далі — "21 грудня не буде ніякого планетарного вишукування." Це усе.

― По закінчені прибирання розпитаю про все інше Чіп-Дейла. Не дарма ж  ми так витратилися на нього. Супер-розробка. Неадекват ―  долає будь-які розподілені шифри й інформаційні перешкоди. Сенсей від електроніки, що нам його зібрав, я навіть побожився забути його ім’я, поставив нам з Алеком лише одну беззаперечну умову: пристрій ніколи і не за яких обставин не повинен самостійно переміщатися. Прислуговуватись має тільки знаходячись у своєму корпусі спеціально підібраної форми трикутної піраміди. Бо якщо зможе переміщатися ―  піде по людях шукати пригод. З його потужністю впливу на все довколишнє й здатністю до навіювання думок, нам усім разом стане сутужно. Скажемо так: Мальвіна й Буратіно в одному флаконі. А то гляди, ще й пару-трійку приятелів залучить. Активує "Дуремара" (штучний інтелект Ге-Ер-У). Тільки пильнуй! Пригоди ван Вордена[1] у Сарагосі уявлятимуться вечірньою казочкою діда Панаса.

На цьому оглядини скінчились.

Спускаючись з горища Олексій повернувся до роздумів про прочитане.

       "Що дивно", почав розмірковувати новий хазяїн котеджу:  "За останні три десятка років технологічний стрибок перевершив навіть його експоненціальний прогноз розвитку. А все одно, можемо створювати, хочемо створювати, визнаємо лише собі подібне.  От на дідовому горищі зроблю для нас мансарду, будинок обладнаю, й обставлю меблями традиційних ергономічних форм, посудом, різноманітним корисним приладдям. Так, ― все усюди чіповано і адаптовано. Досить лише подумати ― і будьте ласкаві, отримуйте.

Чого нам постійно не вистачає, у найкращому розумінні? Може ірраціонального. Пошуку нового, пригод, фантазій. Скільки мандрівників, скільки дослідників артефактів ― скільки ж і опонентів. Але до чого така час від часу категоричність в засуджені гіпотез? Це все одно що заборона мріяти. Ну, хоче людина вважати що існує Дванадцята чи Сота планета. Може вона перетнути орбіту Землі в певний час. Чому на це треба реагувати з таким "грюкотом"? Ми ж не забороняємо людству вірити у Всевишнього?"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍