Становлення Слави - Злиття Світів. Акт 1. Код Гравця., Становлення Слави

Глава 3: Багнуті світанки і кавовий бунт.

Локація: Кімната Стаса. 
Час: 07:11, 21 грудня 2028  

Він спав у ліжку як вбитий, гра виснажує гравця не гірше за забіг на 1 км. Він  
прокидається від будильника, який був встановлений на телефоні: 

— Вже ранок? — подивився на телефон.

 

Він підводиться з ліжка і прямує до ванни. Йдучи до ванни він помічає: 

— Доброго ранку Стас. 

Це його старша сестра Даша, якій нещодавно виконалось 19 років, вона виходила з  
ванни з рушником на голові. 

— Ти збираєшся у універ? 

— Угу. А чому у тебе очі втомлені? Дивився дорослі відео? — Хтиво подивилась вона. 

— Та ні, після гри у мене ця втома. 

— Зрозуміло, ну йди до ванної. 

Він зайшов до ванної, чистив зуби, сходив у душ, розчесався, наніс зволожуючий  
крем на лице і вийшов з ванної. Пішов він до кухні де мати готувала сніданок для  
Даші і йому: 

— Мий руки Стас. 

— Добре. 

Сівши за стіл йому мати дала тарілку з яйцем і смаженим м’ясом. 

— Ти чого такий блідий? — Запитала Мія. 

Стас хотів сказати, але Даша втрутилась: 

— Дивився не дитячі відео. 

— Що? 

— Я.. 

— Стас, я розумію у тебе такий вік настав, але треба хоча б спати. — здивовано  
дивилась на нього.

 

Він злим поглядом подивився на Дашу, яка показувала язика. 

Локація: Школа номер 224. 
Час: 07:54 

Стас вже сидів за партою, читаючи підручник, готуючись до уроку. Саша зайшов у  
клас і попрямував до Нього. Сівши сказав: 

— Ну як тобі гра? 

— Таке собі. Виснажує, що не можеш взяти виделку. І баги які ще напружують. 

— Але бляха це круто, ти опиняєшся у грі де можна робити те, що ти хочеш.  
Відчуваєш втому, біль, голод. Це неймовірно. 

— Угу, угу. 

Задзвенів дзвінок, учні забігли до класу, вчитель зайшов у клас.  

— Так всі сіли на свої місця! — Крикнув він. 

Локація: Квартира Стаса,  
Час: 16:53 

Стас прийшов до дому і зразу пішов до кімнати. Зайшовши у кімнату він почав  
робити домашні завдання. Мати проходила повз і побачила як він пише у зошиті,  
посміхнулась і пішла на кухню. 
Він знову увімкнув відео для фону і продовжив писати. 

Час: 17:36 

На відео один блогер робив огляд на нову версію на Chairmet VRPR 1.6. Стас  
закінчив робити домашні завдання приступив до вечері, яку йому мати занесла до  
його кімнати. 
Після смаженої картоплі з укропом, він підвівся з крісла в попрямував до Chairmet.

Сівши до нього він одягнув шолом, запустив гру і світ знову став темним. 

Локація: Фронгар 
Час: 18:01 

Тірас сидів на одній з лавці у центрі, йому написав Фредріх: 

« Я знаходжусь біля неї, йди до дерев’яного моста, ось координати: [53.12] [21.47]» 

— Та дівка, ну добре. — він підвівся. 

Діставшись до моста Тірас зустрів Фредріха і Кіяну де вони між собою розмовляли. 
Кіяна — все така ж намагається бути на голову вище нього. Фредріх посміхався  
намагався зблизитися з нею. 

— Не передумав? — подивилась Кіяна на Тіраса ,сидячі на краю моста. 

— Чесно кажучи, я не хотів йти. — підвів плечами. 

— Чого тоді прийшов? 

— Бо хочу досліджувати гру. — засунув руки у кишені. 

— Тоді, ти по адресу. Що йдемо? — подивилась на Фредріха. 

— Спершу в місто, — відповів Фредріх. — Потрібно поповнити запас зіль. А ще я хочу  
каву. З реальним смаком. 

— Ти ж у грі, — пробурмотів Тірас. 

— Це не ідеальна гра! Але вона має дати ідеальну каву, щоб я змінив свою думку! 

Вони зайшли в крамницю, де за прилавком стояв NPC з посмішкою, зафіксованою  
на обличчі так, ніби йому щось затисло щелепу. 

— Вітаю вас, мандрівники! Що бажаєте купити? 

— Каву. З корицею, якщо є, — тикаючи пальцем по столу сказав Фредріх. 

— Ви не маєте доступу до... моркви. 

— Що, яка морква? Я ж казав — каву! — Фредріх нахилився ближче.

 

NPC кліпнув тричі — два ока разом, потім по черзі. Потім нахилив голову і  
прошепотів: 

— Я його втратив... 

— Кого?.. — спитав Тірас. 

— Я ЙОГО ВТРАТИВ! — закричав NPC і пішов до виходу з таверни і провалився крізь  
підлогу. 

— Ну все, тепер я більше не поп’ю каву в цій грі, — сказав Фредріх і взяв банку зілля.  
Вона теж зникла в його руках — разом із іконкою інвентарю. 

— Ну і чого ти очікував? Це ж пік ігрової індустрії, — усміхнувся Тірас. 

— Що? Я би назвав соромом індустрії. 

На виході вони помітили NPC-жебрака, що беззвучно рухав губами. Над його  
головою миготів квест: Допоможіть мені знайти мій голос. Але при натисканні квест  
не запускався — замість того екран спалахнув системним повідомленням. 

«ПОМИЛКА #213: Відсутня емоція. Повторити спробу?» 
[Так] [Ні] 

— Може, просто пройдемо повз? — запитала Кіяна. 

— Та давайте. А то ще знайдемо себе без рук, без інвентарю і без трусів, — буркнув  
Тірас. 

Коли вони повернулись до мосту, раптом над головами з’явилося повідомлення: 

«Сервер: Перехід до наступної зони. Збереження відбувається...» 

...
«... Збереження не вдалося. Повторити спробу?» 

— От і все, — зітхнув Фредріх. — Тепер я навіть боюсь заходити в меню налаштувань. 

— Що будемо робити? — спитав Тірас. 

— Чекати по поки ця клята гра не вийде з п’янкі. — сказав Фредріх.

 

Кінець Глави 3. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍