Беатріс Марр - Дивна: Карма, Беатріс Марр

5 розділ

Вівторок. Знову сходи, знову пара. Побачила останнє нове обличчя. Ріад. Він усміхається.

"Може він мене згадав? Віка, ти мариш. Це параноя. Він не знає тебе. Поводься спокійно як завжди".

Розповідаю частину лекції паралельно двома мовами, турки обурюються, чому не турецькою.

"Не заслужили", – гадаю я.

"Я не знаю так добре турецьку, щоб вести лекції на ній", – відповідаю їм, скоса дивлячись на Ріада .

Чудово знаю як впливаю на іноземців, тому намагаюся триматися від них подалі. Я завжди була до вподоби мусульманам і це моя карма.

Тут розмова на парі зайшла про заробітну і квартирну плати.

"На Борщагівці кварт. плата без опалення 40 доларів, з опаленням – 120 доларів, при тому, що зарплата у мене 200 доларів", – з сумом сказала я.

"А жити на що?" – почали гомоніти студенти.

"На решту купувати хліб і воду. Саме має вистачити", – відповіла я.

"А Ви на Борщагівці живете? – запитав ганієць і додав, – Я в Софіївській Борщагівці був".

"Так, народилася, виросла і живу там. Софіївська Борщагівка поряд знаходиться", – пояснила спокійним тоном я.

"О, а я там у футбол грав. Там гуртожиток університету є, до друга грати приїжджав", – підхопив тему азербайджанець.

Серце пропустило кілька ударів.

"Я поряд живу, Ріад. І працювала в тому університеті, тож швидше за все знаю твоїх друзів", – нічим не видала себе я.

"Круто. Мій друг там навчається. Бахтіяр. Знаєте його? І ще з парочкою бакінців там познайомився", – сказав Ріад, який нічого на перший погляд не підозрював.

"Знаю його звичайно. Та й друзів його теж знаю", – намагалася звучати якомога байдужіше.

Але в мою душу закралася ще більша тривога.

Закінчивши пару в сум'ятті, під турецькі пісні, які наспівував Узман, вийшла з аудиторії і хотіла втекти.

Знову втекти, як і тоді, 2 роки тому.

Як так відбувається, що всі люди у моєму житті якось взаємопов'язані? Київ звичайно, як кажуть, велике 3 мільйонне село, але не настільки, щоб усі шляхи сходились в одному напрямку.

Від цих думок мене відігнали пісні та танці у виконанні мусульманського тріо. Почала підтанцьовувати, і так, вийшовши з корпусу, товариші всі втрьох дружно дістали цигарки і затяглися, пропонуючи мені пачку "Парламенту".

"Я б зараз дві відразу викурила… Віка, ти куриш тільки в екстрених ситуаціях або коли нап'єшся. Зараз поки Апокаліпсис не настав, так що кинь ці думки!" – вела із собою я діалог.

Чемно відмовившись, перетворилася на слухача і дізналася, що староста Емір одружений з українкою і в нього вже є дворічний синочок. Узман розповів, що у пошуку дружини і налаштований дуже серйозно.

На що я, у свою чергу, відразу подумала "знаємо ми цих турків та їхні серйозні стосунки". Ріад же мовчки курив, постійно посміхаючись.

Попрощавшись, ми "розійшлися як у морі кораблі" – корпус з моєю кафедрою знаходиться ліворуч, а їхні гуртожитки – праворуч.

Мене накрило хвилею настороженості та страху. Ніби не було тих двох років, ніби я знову там, у центрі вулкана на ім'я Бахтіяр.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍