Беатріс Марр - Дивна: Карма, Беатріс Марр

4 розділ

Поки всі головні герої ще не заповнили місця в оповіді, розповім коротку історію свого життя, проте не просту, а за участю "кольорових" персонажів.

Усе почалося з дитячого садка. Саме в ньому я зрозуміла, що расизмом страждати не буду. У моїй групі був хлопчик, наполовину в'єтнамець, на ім'я Нам, в якого були закохані всі дівчатка з групи, і я теж не стала винятком, а другим був мій нерозлучний товариш Ален. Тато його із Зімбабве, а мати українка, проте колір шкіри не завадив нашій дитячій дружбі і одне літо, перед його відльотом на історичну батьківщину, він, як справжній джентльмен, чекав на свою даму під її вікном (перший поверх іноді має переваги) щоранку.

Потім була школа. Єдиний на всю школу хлопчик з ангольським корінням Паул , був звичайно ж у моєму класі. У роки мого тінейджерства, у нашому будинку оселилася велика родина монголів, з якими ми спілкувалися. Було весело і ніхто, навіть у моєму «бандитському» районі, не був проти нових мешканців.

Вступивши до університету, я якось навіть зажурилася, що всі однокурсники українці. Однак, на четвертому курсі саме до нас у групу відправили турка Мехмета. Тоді я чомусь не здивувалася, хоча вже почали закрадатись дивні думки.

Зовсім усе зрозуміло стало, коли, одразу після випуску з бакалаврської програми, мені зателефонувала одногрупниця і запропонувала роботу в університеті. Місце тримали для неї, але вона вже була "при надії", і тому, щоб не засмучувати роботодавців, замінила себе мною.

Те місце в університеті виявилося не простим, а "золотим". Жартую. Посада моя називалася велично – "помічник проректора з міжнародної діяльності", але слова словами, а суть була набагато нуднішою та банальнішою. Я стала "нянькою" іноземним студентам, принагідно ведучи пару проектів з паралельного навчання, а також іноземні делегаціям, що складалися з консулів, послів і подружок моєї керівниці.

Першою людиною, з якою я познайомилася на новому місці, був студент, який назвав себе Віктором. Спершу я не повірила, що це його справжнє ім'я, бо не думала, що в Нігерії є подібні імена. Віктор та Вікторія потім стали дружити та підтримувати один одного.

Однак, люди зникають з мого життя так само раптово, як і в неї приходять, тож я вже звикла до цього. Дивна карма – так я почала називати свій діагноз через кілька місяців роботи в університеті.

І ось настав момент, коли в оповіданні має з'явитися один із головних героїв. Темрява була алегорією дуже не підходящою, але забігати наперед не буду.

Попереду наступна пара з моїми студентами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍