Grimnox - Шум Тиші, Grimnox

5 розділ "Буденність"

     Чарлі прокинувся різко, ніби його виштовхнули з тягучого, задушливого сну. Серце скажено стукало, а в голові залишалася важка порожнеча, яка, здавалося, переслідувала його навіть вдень. Сонячні промені ледь пробивалися крізь штори, і в їхньому тьмяному світлі все виглядало дивно звично. Але відчуття тривоги не полишало.

     Щоб позбутися непроханих думок і тих голосів, що все ще луною звучали в його свідомості, він попрямував до ванної. Тіло мовби вкривалося невидимою липкою плівкою, яку потрібно було з себе змити. Гаряча вода струмувала по його шкірі, але цього не вистачало, щоб заспокоїтись. Він наполегливо натирав руки, плечі, груди, ніби намагався стерти щось брудне і нав'язливе. Пальці вже майже побіліли від зусиль, а шкіра почервоніла й горіла від постійного тертя. Проте він продовжував. Мився доти, поки гаряча вода не почала обпалювати так сильно, що це вже неможливо було терпіти.

     Коли нарешті залишив душ, то перейшов до звичної частини свого ранку — чищення зубів. Стоячи перед дзеркалом, Чарлі відкрив тюбик пасти й заходився працювати щіткою з такою силою, що роздер ясна. М'ятний присмак пік слизову, а біла піна на зубах забарвилася червоними прожилками. Попри біль, він не зупинявся: ще раз, і ще, і ще… Щелепа почала зводити від напруги, а кров тоненькими струмками стікала до куточків губ. Лише коли у раковину впала рожева вода змішаної зі слідами пасти й крові, він нарешті полегшено видихнув — на мить стало легше.

     На кухні все мало бути ідеальним. Яйця акуратні та рівномірно обсмажені. Шматки хліба — симетричні. Кава налита точно по рівню чашки, без жодної зайвої краплі на краю. Цей порядок заспокоював його — коли навколо все бездоганне, то, можливо, й у світі не знайдеться місця для хаосу чи перекручень. Повільно пережовуючи їжу, Чарлі втупився у стіну перед собою. Невелика тріщина порушувала її гладкість. Він відзначив це для себе — навіщо саме, не знав, але так йому було спокійніше. Коли він вийшов надвір, прохолодне повітря освіжило думки лише частково.

     Дорогою на роботу він уважно вдивлявся в обличчя перехожих. Вони здавалися звичайними — занадто звичайними. У мозку зринало питання: "а якщо вони теж чули голоси?" І "якщо знають усе про нього?" Він різко покрутив головою — ці думки потрібно гнати геть. Це просто втома. Просто хитрість мозку. Просто порожнеча всередині нього самого, яка занадто довго чекала на заповнення. Занурений у власні роздуми, він навіть не помітив, як дістався заводу.

     Запах деревної стружки й лаку зустрів його знайомим комфортом — це нагадувало якийсь інший дім, хоча не менш чужий. Його робота була простою: полірування деталей для меблів. Руки давно вивчили цей процес до автоматизму: впевнені рухи вперед-назад перетворювали шорсткі поверхні на гладенькі та чисті.

     Але сьогодні щось не так. Кожен скрип губки об дерево занадто гучний. Кожен удар молотка вдалині – різкий, ніби звучить просто у скронях. Навіть, враховуючи те, що він, як і завжди, був у берушах. Рука ковзає не так, як треба, і він ривком зупиняється. Дерево ще не ідеальне. Ще... Не... Ідеальне... Чарлі тисне сильніше, проводить губкою знову, ще раз, ще... і ще, доки рука начальника на плечі не змушує його здригнутися. Він зняв беруші і повернувся до свого боса. Той, побачивши у своєму хорошому робітнику щось не те, опустив очі і сказав:

— Візьми відгул. Ти сьогодні не в собі. - Чарлі сумно киває, не сперечається, адже йому, так, навіть легше.

     Дорога додому була розмита. Він не помічає, як проходить її. Відчиняє двері, роззувається, проходить у вітальню. Усі меблі стоять на місці. Вікна зачинені. Тиша. Чиста, справжня тиша. Він опускається на диван, відчуваючи, як втома нарешті бере своє. Закриває очі. І занурюється в щось глибоке, темне. Щось чекає там, у цій тиші.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍