Grimnox - Шум Тиші, Grimnox

Чарлі прокинувся з відчуттям, що не дихає.

     Різко вдихнув і сів на ліжку, судомно стискаючи ковдру. В голові калатало, немов щойно вибрався з глибокої темної води. Він пам’ятав усе — падіння, порив вітру, жорстку землю під ногами… Він пам’ятав, як зробив крок уперед. Але зараз він тут. У своєму ліжку. Живий?

    Серце калатало, а по шкірі бігли мурахи. Це був сон? Або щось більше?

І тут він почув голоси.

Вони йшли знизу, з вітальні. Чоловік і жінка...

Незнайомі...

     Його тіло напружилося. Він раптом знову відчув той панічний страх, який не давав йому спокою ночами. Але якщо це знову голоси, якщо вони повернулися? Якщо вони тепер чекали його не в стінах, а просто там, у кімнаті під ним?

     Чарлі стиснув кулаки, змушуючи себе піднятися. Тиша не врятує його від страху. Він має знати, що відбувається. Він спустився сходами, ступаючи обережно, щоб не видати себе.

— Я думаю, треба переклеїти шпалери, ці занадто старі, — сказала жінка.

— І паркет відшліфувати, — відповів чоловік. — Подивися, тут усе просідає.

     Вітальня була яскраво освітлена. На дивані сиділа молода пара. Вони обговорювали, що змінити в будинку, розмірковували, які меблі купити.

Чарлі застиг на місці.

— Що ви тут робите? — голос його звучав хрипло.

Ніхто не реагував.

— Це мій дім! — він ступив ближче, відчуваючи, як гнів змішується зі страхом. — Ви не можете тут бути!

Жінка встала і пройшла прямо повз нього.

Він відчув її рух, відчув подув повітря, але… вона не помітила його.

Чарлі скрикнув, відсахнувся, але чоловік теж не відреагував.

— Ні… Ні, НІ!

Його долоні затремтіли. Це був сон? Галюцинація? Чому вони його не бачать?

Дихання збилося, груди ніби стискало невидимою рукою. Він відступив у кут кімнати, де стояло велике дзеркало. Чарлі глянув на нього… і побачив лише порожню кімнату.

Його не було.

Його горло стиснулося, серце зупинилося на секунду.

Раптом... Спогади повернулися.

Сім років тому. Дощова осінь. Він ішов вузькою вулицею до лікарні, де лежав його батько із раком легень йому залишалося недовго. А він… Він ішов... Поговорити... Помиритися... БУМ... Світло фар... Гальма, що верещать. Удар... Холодний асфальт....

18:50 - ОСТАННІЙ ПОДИХ...

...Час його смерті...

...Час її смерті...

Він різко розвернувся. На стіні висів старий годинник. Його стрілки застигли.

18:50...

Чарлі легенько усміхнувся. Він більше не здригався від страху. Він просто стояв, порожній, мов відлуння минулого, що більше не належить цьому світові. Тиша наповнила кімнату. Але цього разу вона була іншою... Не його., і не для нього...

Кінець

Кінець