Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

сподіваються раптових соціальних змін, навіть коли ті під носом. Згадайте нацистську Німеччину 1933-го. Чи міг хтось припустити, що освічені та виховані на гуманістичних ідеалах люди не просто знайдуть сенс у найбільш антигуманістичних ідеях, а й легко інтегрують їх у своє життя? Пригадайте Німецьку Демократичну Республіку в жовтні 1989-го. Хто міг сказати, що за місяць упаде Берлінська стіна? Так само ніхто не спрогнозував геноцид у Руанді 1994-го. Було чимало спроб розібратися в тому, що трапилося, постфактум, але ніхто не передбачав цих потрясінь до того, як вони відбулися. Тому нинішній період відносної стабільності у світі не варто сприймати як даність, як щось незмінне. Сьогодні ви ходите в театр, але вже за кілька років під вашими вікнами цілком можуть пролунати перші постріли у війні всіх проти всіх за вбогі ресурси.

Що ми можемо з цим зробити?

Насамперед треба визнати, що проблема реальна, і переконати в цьому якнайбільше людей. Далі варто усвідомити, що тільки змінити звички недостатньо. Навіть якщо звести парникові викиди до нуля — чого вочевидь не станеться, — планета однаково продовжить нагріватися. Тому ми мусимо бути проактивними: виправляти шкоду, яку заподіяли, й одночасно вигадувати, як охолодити Землю.

Варіанти насправді є. Можна, наприклад, розпилювати в атмосфері сульфатні аерозолі, які відбиватимуть назад у космос частину енергії, отримувану від Сонця (вчені знають, що це спрацює, бо планета охолоджувалася щоразу, коли в повітря внаслідок потужних вивержень потрапляло багато вулканічного пилу). Можна ввести податок на вуглець і за отримані кошти зводити фабрики для вловлювання атмосферного вуглекислого газу. Можна також видобувати та розкидати в пустелях офіоліти — одні з найдивніших на Землі гірських порід, які виходять на поверхню в гористій місцевості Султанату Оман. Вони реагують із вуглекислотою, утворюючи карбонати магнію та кальцію. Реакція розгортається так стрімко, що офіоліти буквально висмоктують вуглекислий газ із повітря.

Усі названі методи вимагають політичних рішень і чималих затрат, однак до стримування потепління може долучитися кожен. Більшість товарів, продуктів і послуг уже сьогодні мають вуглецево нейтральні альтернативи. Всюди, де лише знайдеться змога, варто обирати екопластик замість звичайної пластмаси, рослинне м’ясо замість яловичини, біодизель замість палива з викопних вуглеводнів, електрокар замість бензинового авто й тощо, тощо, тощо.

Що це дасть?

Зазвичай вуглецево нейтральні альтернативи дорожчі. Так, рослинне м’ясо втричі дорожче за м’ясо тваринне. Проте саме тому його потрібно купувати. Споживаючи штучне м’ясо, ми сигналізуємо виробникові, що на цей товар є попит, його треба виробляти більше, ми також сприяємо появі нових виробників, і все це зрештою призведе до зниження ціни.

І щойно вартість вуглецево нейтрального продукту зрівняється з вартістю неекологічного аналога, ми на крок наблизимося до вуглецево нейтральної економіки.

Тож наступного разу, коли вирушатимете на закупи в супермаркет, пошукайте у м’ясному відділі котлетки із трави. Вони там є, будьте певні. Не факт, що вони вам сподобаються, зате потім похизуєтеся перед друзями. Розкажете, що начиталися Кідрука й тепер дбаєте про довкілля. В сенсі реально дбаєте. Не те що якісь хіпстери, які тільки й знають, що відмовлятися від пластикових соломинок і сортувати сміття.

Гриби проти людей

Один із наслідків глобального потепління — заселення малярійними комарами більш помірних широт. Комарі розповсюджують малярію на регіони, де її зроду-віку не було. Проблема є більш як реальною, проте варто розуміти, що зміна клімату впливає на ареали не лише комарів. До 2100 року середня температура Землі виросте ще щонайменше на два градуси. І вчені порахували, що це призведе до зменшення ареалу тварин на 8 %, рослин — на 16 %, а комах — аж на 18 %. Інакше кажучи, до кінця століття чимало видів просто вимре, а частина муситиме кудись переселитися. Й оці останні становлять для людства серйозну загрозу.

Коли людина знищує природний ареал певного виду, цей вид мігрує на нове місце, де вступає в контакт з ендемічними видами. Проблема полягає в тім, що місцеві тварини та вид-зайда еволюціонували окремо, часто впродовж мільйонів років. Їхні імунні системи налаштовані боротися з різними патогенами. Й під час контакту один із видів ризикує підхопити від іншого абсолютно невідомий вірус чи бактерію, перед якими його імунітет геть безсилий. Патоген, не зустрівши опору імунної системи, ширитиметься популяцією, мов пожежа. У разі надшвидкого поширення мікроорганізми багато мутують, унаслідок чого раніше чи пізніше обов’язково виникне штам, який перескочить із тварини на людину. А вже звідти пів кроку до мутації, що дасть змогу патогенові передаватися безпосередньо від людини до людини. У такий спосіб виникла мутація вірусу SARS-CoV-2, здатна заражати вид Homo Sapiens.

До чого тут гриби?

Гриби — це дуже особливий клас живого. Вони можуть бути крихітними, наче мікроби. Вони подібні до рослин і водночас не мають хлорофілу та харчуються, як тварини, готовими органічними сполуками. А ще вони надзвичайно живучі. Гриби є всюди, де є органічні речовини: у ґрунті, у воді, в помешканнях, на харчових продуктах, на тілі людини. І тут ключове слово «на». Не в тілі, а на тілі: на шкірі, нігтях, слизових оболонках. Чому не в тілі? Чому мікроскопічні гриби не заражають нас, як віруси чи бактерії? Тому що в тіло їх не пускає температура.

Середня температура на планеті Земля протягом тривалого періоду коливалася біля позначки 14 °C. І гриби, як і інші організми, еволюціонували, пристосовуючись до цієї температури. Саме тому найбільше їх у ґрунті. Температура людського тіла — 36,6 °C — зависока для них. Потрапляючи всередину, грибкові спори, грубо кажучи, згорають.

А тепер уявіть, що станеться, якщо середня температура Землі далі зростатиме. Гриби почнуть пристосовуватися до дедалі вищих температур — і зрештою породять грибковий штам, який чудово почуватиметься за тридцяти чи навіть вище градусів Цельсія. Коли такий жаростійкий грибок опиниться в тілі людини, ніщо його звідти не видере. Просто згадайте, скільки ви мучилися, виводячи плісняву зі стін ванної кімнати. Гриби — не бактерії, антибіотики на них не діють. На імунітет теж не варто покладатися, оскільки порівняно висока температура тіла людиноподібних приматів упродовж мільйонів років слугувала надійним захистом від грибів-патогенів. Ця зараза пожиратиме нас ізсередини, й зупинити її буде нереально.

Звісно, такий сценарій малоймовірний. Він радше схожий на задумку науково-фантастичного горору. Проте на запитання «Чи реальний він?» відповідь може бути тільки одна: так. Абсолютно точно так.

«Зоряні війни» проти фізики

Про кіноляпи найвідомішої в історії культури космоопери написано чимало. Лазерні промені,