Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

Раптове вивільнення великої кількості метану матиме, без перебільшення, катастрофічні наслідки. Одна молекула метану створює парниковий ефект такий самий, як двадцять п’ять молекул CO2, а тому значний його викид призведе до різкого зростання температури. Це зумовить виділення ще більшої кількості метану та подальше зростання температури. Розгорнеться лавиноподібний процес, який підсилює сам себе і який уже не зупинити, — метангідратний вибух.

Унаслідок цього вибуху середня температура на Землі за лічені десятиліття підвищиться на 6–8 градусів, що абсолютно точно унеможливить існування людської цивілізації в її нинішній формі.

Звучить надто фантастично? Може. Ось тільки річ у тім, що нам достеменно відомо: метангідратні вибухи траплялися в минулому. Ба більше, вважають, що саме колосальний викид придонного метану став причиною Пермського вимирання, наймасовішого вимирання в історії Землі, під час якого загинули 95 % видів, що населяли планету. Для порівняння: під час Крейдового вимирання, коли в Юкатанський півострів врізалася десятикілометрова брила з космосу, вимерли лише близько 70 % видів. Удар метеорита спричинив цунамі, пожежі та виверження вулканів по всій Землі. Тонни вибитих гірських порід здійнялися на десятки кілометрів утору, а потім, падаючи, розігрівалися самі й розігрівали атмосферу. Місцями температура повітря сягала скажених 200 °C. Вдумайтеся: у цьому пеклі загинуло менше видів тварин, аніж через викид метану перед Пермським вимиранням. І це той самий викид, до якого ми зараз активно підштовхуємо планету.

Що ще гірше — цілком імовірно, що ми вже пройшли точку неповернення. Ми тільки цього не знаємо. Клімат — система інертна. Вона опирається змінам. Є таке поняття як час відгуку кліматичної системи. Суші, щоб нагрітися чи охолонути, потрібно від кількох годин до тижнів. Глибинні шари в океані реагують на зміну температури на поверхні впродовж сотень років. І минуть тисячі років, перш ніж льодовики Гренландії й Антарктиди розтануть повністю. Учені стверджують, що середній час відгуку клімату загалом становить від кількох десятиліть до однієї-двох сотень років. Це означає, що більша частина викидів парникових газів припадає на інтервал, сумірний із часом відгуку кліматичної системи. Тобто навіть якщо людство просто зараз зведе викиди до нуля, Земля однаково теплішатиме ще щонайменше на кілька градусів, поки кліматична система не досягне рівноваги з нинішньою концентрацією парникових газів. І ніхто з учених не може сказати з певністю, що температура, яка запускає незворотне вивільнення метангідратів у Льодовитому океані, не лежить у цьому діапазоні.

Важливий висновок із цього: лише змінивши свої звички, глобальне потепління не подолати. Ми мусимо не просто стати суспільством низького антропогенного впливу, а прибрати все, чим засмічували атмосферу протягом попередніх століть.

Найбільший виклик

Глобальна зміна клімату давно перетворилася на найбільший виклик сучасної епохи, проте ми її ігноруємо. І це тим більш прикро, зважаючи, що раніше людство вчасно розпізнавало такі проблеми та давало їм раду.

Згадайте стоншення озонового шару. У стратосфері на висоті від 15 до 35 кілометрів пролягає шар із високою концентрацією молекул озону. Він поглинає шкідливе ультрафіолетове випромінювання й тим самим захищає все живе на Землі. 1985 року вчені забили на сполох, зафіксувавши помітне стоншення цього шару. Причиною виявилися хлоровмісні холодоагенти, так звані фреони, які на той час використовували в холодильній техніці. Людство змогло мобілізуватися, фреони вивели з ужитку — й від кінця дев’яностих озоновий шар почав відновлюватися. До 2075-го концентрація озону має вийти на рівень 1980 року. Тобто ми не просто усвідомили проблему, а й успішно з нею впоралися. Натомість досі є купа людей, які вважають зміну клімату вигадкою. Чому так?

По-перше, тому що озонова діра з’явилася в доцифрову епоху, коли основні потоки інформації контролювали мейнстримні медіа. Ці медіа здебільшого виявилися відповідальними й одразу сформували серйозне ставлення до проблеми. Меседж був простий: якщо нічого не вдіємо, за сорок років усі страждатимемо від раку шкіри. Нині все інакше. Поява соцмереж надала кожному з нас голос, що, зрештою, не є погано, та водночас прирівняло голос фахівця, який пів життя присвятив вивченню певної проблеми, до голосу невігласа, який тямить у цій самій проблемі як свиня в апельсинах. І тепер, коли вчені попереджають про глобальне потепління, завжди знаходяться далекі від науки люди, які заявляють, що все не так однозначно, а зміна клімату — це ошуканство.

По-друге, є така штука, як повзуча нормалізація. Це коли повільні тенденції ховаються за сильнішими коливаннями. Спекотне літо, холодна зима. Знову спекотне літо, знову зима. За коливаннями важко відразу зауважити, що середня температура поступово зростає. Що ще гірше — в окремих регіонах глобальне потепління, хай як це парадоксально не звучить, спричинить нетривале похолодання. Й один із таких регіонів — Україна. Пригадайте, яким незвично холодним був початок літа 2021-го. Україна лежить між 44-ою та 52-ою паралелями північної широти, тобто ближче до полюса, ніж до екватора, а тому не варто дивуватися, що навіть улітку тут буває прохолодно. Питання в тім, чому ж тоді раніше було спекотно? Й відповідь на нього проста: Гольфстрім. Могутня атлантична течія слугує помпою, яка перекачує тепло із тропіків у північні широти. Там тепла волога випаровується, суне на схід і пом’якшує клімат у Британії, Скандинавії, центральній Європі, а також в Україні. Через потепління світового океану градієнт температури, який штовхає теплі водні маси на північ, вирівнюється, Гольфстрім поступово зупиняється, і без теплої вологи з північної Атлантики літа в перелічених регіонах стають прохолоднішими, а зими — сухішими.

По-третє, на зміну клімату впливає чимало факторів. Ці фактори мають дуже різні вияви, і через недбалість їхнього висвітлення в медіа навіть освічені люди іноді скептично ставляться до загроз потепління. Ви вже знаєте, що глобального потопу в найближчі сто років не відбудеться. Значного підвищення рівня океану варто очікувати, лише коли повністю розтануть льодовики Гренландії й Антарктиди, а цього в найближчі три тисячі років не станеться. Та найсуттєвіше: досить багато людей досі не усвідомлюють, що глобальне потепління — проблема не кліматична, а соціальна. Воно потенційно здатне призвести до занепаду світової економіки, краху політико-економічних структур, кривавих конфліктів і загибелі значної кількості людей. Так свого часу було з цивілізацією острова Пасхи, індіанцями майя та вікінгами у Гренландії. Хтось заперечить, що ми не індіанці й не вікінги та що не можна порівнювати нинішні розвинуті людські спільноти з варварами. У нас є культура, у нас є цінності, вони втримають суспільство від колапсу. Та ставка на останнє не завжди себе виправдовувала. Якщо історія чогось і вчить, то це того, що люди ніколи не