Дмитро Шилов - Прихований Харків. Том 1, Дмитро Шилов

О пів на першу ночі. Від зупинки до дому мені йти п'ять хвилин. Надворі десь близько нуля градусів, сніжок потихеньку тане на мокрому асфальті, вітру немає, людей теж — благодать. У навушниках заграв саундтрек до фільму «Рок-н-рольщик»: ю ар, зе сан, ю ар зе онлі ва-а-ан, май харт, із блю, май харт із блю фор ю.

Гойдаючи головою в такт музиці, я вирішив скоротити шлях через дитячий майданчик і повернув ліворуч. Попереду на стоянці перед будинком у світлі вуличного ліхтаря спостерігався якийсь рух.

Взагалі, мій район, хоч і вважається спальним, але у вечірній та нічний час доби його не можна було назвати безпечним. Наркоманів, алкашів, бомжів та пов'язаних із ними історій вистачає. Але те, що я побачив зараз, із цими категоріями якось не дуже співвідносилося.

Під ліхтарем у колі стояли чотири мужики. Двоє — у чорних балахонах, із натягнутими каптурами. В руках вони тримали короткі розкладні ножі, з вістря одного капала кров. Цілком собі така нормальна різанина, здавалося б, але два інших молодці помітно відрізнялися від перших. Вони були у спортивних штанях і… все. Босі ноги, голі мускулисті торси та бошки, поголені під трійку. Той, що вище, стискав у кулаку закривавлений кастет. Інший, нижчий, тримав двома руками грізну зброю — палку, у простолюдинів — дрин. Чи то від страху, чи від уяви, що розбушувалася, мені здалося, що від цього дрину виходить яскраве фіолетове світіння.

Чотири тіла стояли у світлі ліхтаря і не рухалися, сніг під ними був просякнутий червоною «фарбою».

Вдосталь намилувавшись картинкою, я дійшов логічного висновку: поки цей веселенький квартет мене не помітив, треба тихо звалювати. Але тут вступило в гру моє везіння.

— Агов, пацан, сюди йди! — вигукнув дружелюбний чоловік із дрином.

Скажімо так, боягузом я ніколи себе не вважав. І думаю навіть, зустрінься віч-на-віч з кимось із цих нічних мешканців, зміг би дати гідну відсіч. Але їх було четверо, а я один. Наступної миті в мене вселився дух Усейна Болта, і я з усіх ніг помчав у протилежний від цієї четвірки бік. Почувши, що слідом мені лунає свист і якісь глухі удари, рішення ще піддати вважав цілком логічним. Я перебирав ногами так інтенсивно і старанно, що міг би з легкістю п'ятами почухати потилицю. А ви додайте, що в мене ще рюкзак та чохол для одягу.

Хвилин п'ять я петляв дворами й до свого під'їзду підбіг, неабияк захекавшись. Я впевнено пікнув ключем домофона, піднявся сходами та зайшов у ліфт.

Піднімаючись на сьомий поверх у дерев'яній коробці з кнопками, я випадково подивився на себе в дзеркало і, все ще часто дихаючи, резюмував: «Ось ти й прожив ще один звичайний день».