Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

А у Вайленсі знову неспокійно. Черговий маніяк залишає по місту крижані статуї дівчат, Джері намагається налагодити своє особисте життя, а мені залишається копатися у своїх стосунках прямо на місці злочину. Добре, що хоч Лоріан спокусливо прокладає шлях до мого серця смачним тортиком і не дає впасти у відчай. А на повний шлунок й справи розкриваються швидше. НА РЕДАКТУРІ #кохання # гумор #детектив #сильна_героїня #адекватний_герой

Розділ №1. Крижана королева

«Як же чудово усвідомлювати, що ти нарешті на своєму місці. Працюєш з командою, де кожен поважає один одного і готовий завжди прийти на допомогу.  Ну, подумаєш, що інколи книжки літають по коридору? З ким не буває?» — посміхнулася і подумки перехрестилася, ступаючи на поріг кабінету. За старою традицією в мене полетів пошарпаний Кодекс, але цього разу я встигла спритно перехопити його перед своїм лицем. Рейн ніяково зморщився, усвідомивши в кого мало не попав, і тихо перепросив. Що-що, а визнавати свої помилки він умів. 

— О, Фіалко! — вигукнув радісно Джері, перш ніж я змогла вставити кілька слів з приводу цієї ситуації. Його нахабне щасливе лице мало не світилося як лампа, видаючи підступні мотиви. — Сходи нарешті з цим буркотуном на побачення, а то він від заздрощів скоро вибухне і розпадеться на сотні малесеньких детективчиків. 

— Щоб тебе, Джері! — гаркнув Рейн і жбурнув зі столу ще одну книгу, цілячи в перевертня. Але той, ніби й не помітив його випаду і відскочив до свого робочого столу. Не дарма ж казали в народі, що в котів було дев'ять життів. В цього, схоже, було з пів сотні, раз взагалі не боявся його втратити. — Линяєш від роботи — ти, а буркотун після цього я?! Так може я того і на побачення не ходжу, бо часу не вистачає через те, що роблю замість тебе твою роботу! 

— Лови момент, красень! Сьогодні у вас цілий день без мене. Чим не романтика? — смикав бровами перевертень, грайливо посміхаючись. 

— Може тим, що ми скоріше за все проведемо його біля чергового трупа? — здійняв брови чоловік, загрозливо тягнучись рукою до краю столу, на якому лежав останній том. Мені навіть здалося, що його пальці мали якісь локатори на них. Певно за стільки років самі з'явилися, в ході природної еволюції. — Як ти собі взагалі уявляєш побачення на місці злочину у своїй дурній голові...? Мені що, калюжу крові паличкою розтягнути у формі серця чи що? 

— Навіщо ж так кардинально? Вона ж Фіалка, а не вампір, — скептично нахмурився Джері, задумуючись, як би це нам дійсно влаштувати побачення. Він повільно підійшов до шафи, поруч з вікном, взяв свою сумку в руки й без жодного сорому на лиці видав: —  Просто купи букет і засунь в долоні трупу. А замість картки з привітанням — висновок патологоанатома. 

— Я сама тобі зараз напишу висновок, — загрозливо буркнула, цілячись в його голову тим самим Кодексом, який зловила на порозі. — Тупа травма черепа, нанесена важким предметом. 

Я замахнулася на Джері, але той прудко встиг цибнути у відчинене вікно прямо з третього поверху! Моя рука повільно опустилася вниз. Від жалю та праведного обурення я аж не втрималася й  подумки вилаялась. От же ж гад! Тільки дарма книжка полетіла на вулицю. Готова битись об заклад, що цей пантерячий зад зараз щасливо витирав пилюку зі своєї броньованої дупи та біг до своєї нової дівчини. І як йому вдавалося так часто відпрошуватися в містера Санктуса під час роботи? Правду кажуть, що нахабність — друге щастя. 

— Слухай, — мовила, підходячи до рами та дивлячись, як Джері таки спокійно зникає за поворотом. — А ти йому намагався колись пояснити, що пристойні люди виходять через двері? 

— Я то намагався, але ж він хіба схожий на пристойну людину? — сумнівно протягнув чоловік, втомлено  потираючи чоло. Риторичне питання на мить повисло в повітрі, змушуючи мене зморщитись.  — За своєю циркачкою  навіть забув, що в нас сходи є. Безнадійний бовдур...

— Думаєш між ними все серйозно? — поцікавилась, вмощуючись на край столу і дістаючи з сумки висновок по справі. 

— Думаю, що якщо ні — то я сам його  прив'яжу до неї мотузками. А то поки він ніяк не влаштує своє особисте життя, я не зможу ні влаштувати своє, ні розібрати всі ці висяки. Хоч бери й дійсно влаштовуй побачення на місці злочину. 

— Чур без квітів! — поспішила  вставити свої п'ять копійок, відхрещуючись від такого щастя. — Я в академії їх стільки викопала, що вже дивитись не можу! 

— Чому? — не зрозумів Рейн, дотягуючись до висновку й пробігаючи між стрічок очима. 

— Бо люди садять їх з огляду на свої смаки, а не на смаки примар, — стала пояснювати. —  А в нас же яка практика була? Розрий могилу, дістань труп, виклич його дух, спитай в нього хто він,  чого помер і закопай назад. А мене магістр, як на зло, поставив до могильників ельфів. 

— А що з ними не так? — ніяк не розумів Лоріан. 

— Що...? — перепитала, згадуючи десятки книг про рослини вдома, від яких і досі сіпалося око. — Те, що ховали їх наші. І засіювали чимось простим, щоб бур'ян не ріс. А для їхніх витончених смаків наші квіти, гірше за будяки. От і доводилося садити їм їхні улюблені, в обмін на інформацію для заліку. Так що після місяця пошуку "Рафлезії Арнольда" по найближчих містах до Вайленса, я їх ненавиджу всім серцем. 

— Ельфів чи цю абракадабру? —  перепитав Рейн, ледь нахиляючись в мій бік. Смарагдові очі весело дивилися на мене, ніби ми говорили зовсім не про могили зараз. 

— Всіх, — прошепотіла, нахиляючись до нього ближче. Серце приємно зайшлося, перехоплюючи мій подих. Хотілося поцілувати його, обійняти та залишитись у цьому моменті на найближчі кілька тижнів. — Я взагалі зла і безсовісна колючка, якщо ти пам'ятаєш. 

— Давно мріяв завести стосунки з кактусом. Як гадаєш, я йому сподобаюсь? — сміючись перепитав Рейн, відсовуючись трохи далі від мене. Я ніяково прикусила свої губи, шкодуючи, що так і не наважилася його поцілувати сама.  — Буду поливати солодкою кавою, годувати м'ясом, картоплею і тістечками. Обійматиму його...

— Думаю, що кактусу треба буде час, аби зрозуміти, що він потрапив у рай, — серйозно відповіла й хилитнула головою в бік паперів, аби змінити тему. Не хотілося б весь день бачити перед своїм лицем його гострі вилиці й колючу щетину.  — Висновок по "Крижаній королеві" готовий. Можеш почитати, як буде час. 

— Розкажеш коротко? Очі вилазять з орбіт. Ніччю майже не спав... — тихіше додав Рейн, відкладаючи в бік документи. — Заповнював ці дурні папірці по справі Сноу до самого ранку. Досі в очах рябить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍