Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

— Якщо дуже коротко, то жертву звати — Ейра Ван. Тридцять років. Інкуб. Мала якусь ментальну магію, але яку саме я тобі не скажу. Треба шукати свідків, — розвела руками. — У неї вистрілили  дротиком з кров'ю горгони й витягли його з тіла, щоб не залишити зачіпок. Померла через обмороження. Було б непогано поговорити з її родичами й вже потім призивати дух, щоб знати від чого відштовхуватися. 

— Тобто злочинець вистрілив і дивився весь цей час, як вона замерзає під час заметілі? — здивовано здійняв брову Лоріан, намагаючись зрозуміти мотиви вбивці. — Навіщо йому було все так ускладнювати? Її ж могли знайти до того, як вона помре. 

— Не могли її знайти, — заперечила, згадуючи той день. — Заметіль була не такою вже й сильною, щоб насипати стільки. Він навмисно вкрив її тим снігом, що нападав на дах, аби ніхто її не помітив. 

— І все ж таки... — задумався слідчий, перечитуючи знову висновок по діагоналі. — Чому б її не вбити відразу...? Навіщо  так ускладнювати все? 

— Не знаю, — знизала плечима, нахиляючись впритул до чоловіка й шепочучи в його лице. — Може він хотів, щоб ти постраждав трохи. 

Мої пальці швидко вхопилися за документи, щоб  витягнути їх з долонь Лоріана, але натомість, він перехопив їх у повітрі й притис до своїх гарячих грудей. Під чорною сорочкою швидко билося серце. Великі смарагдові очі спокусливо гіпнозували мене, все ближче наближаючись. Я рефлекторно провела кінчиком язика по краю губ, не в змозі перевести погляд в інший бік. Хотілося нарешті торкнутися його й перервати цю гнітючу тишу. 

Зрадливий скрип дверей змусив мене швидко відірвати пальці від Рейна та налякано перевести погляд на неочікуваного гостя. В кабінет увійшов  знервований Семюель Санктус. Його чорні очі ковзнули по столу, поки він клав на стіл якийсь папірець та швидко опустилися на підлогу. Він мовчки вийшов за двері, знову залишаючи нас на одинці. Я налякано дивилася йому вслід, намагаючись зрозуміти, що це тільки що сталося, а от Лоріан засмучено стиснув губи, взяв залишену нотатку і вилаявся на чому світ стоїть. 

— Схоже страждати нам доведеться сьогодні у двох, Есміно. Збирайся, в нас ще один "пролісок" намалювався. 

В кабінеті повисла неприємна тиша. Слідчий віддав мені папірець з адресою місця злочину і приречено пішов до холодильника. Страждання — стражданнями, але вишукано залицятися Лоріан не забував.