Страшні оповідання на ніч - Сімейний відеоархів, Страшні оповідання на ніч

Хай там як, я з побоюванням заправив чергову котушку зі стрічкою в проектор і натиснув на клавішу відтворення, завмерши в очікуванні.

На наступному відео на вступному кадрі була рання ніч, коли останні промені сонця, що заходить, уже поступилися місцем на небі величному місяцю і зорям, що яскраво поблискували. У кадрі був зображений фасад батьківського будинку. На галявині перед будинком було встановлено телескоп, який уже теж встиг залишити свій неприємний слід у моїй пам'яті. З переднього плану до телескопа попрямувала мама. Присівши біля телескопа, вона привітно помахала в камеру і одразу ж жестом стала запрошувати до себе, після чого в кадрі з'явився і батько. Він тримав у руках пляшку з ігристим вином.

Батьки по черзі дивилися в телескоп на перші зірки, що зійшли на небосхил, пили вино і обіймали одне одного. У них було справжнісіньке романтичне побачення під зірками, коли як я все вдивлявся з підозрою в кожен об'єкт на проекції, не відчуваючи абсолютно ніяких почуттів, окрім хвилювання. Я очікував побачити щось, сам не розуміючи що, проте точно знав, що обов'язково це знайду. Тим часом батьки змінили положення телескопа, і продовжили милуватися іншою частиною нічного зоряного неба.

Так тривало кілька хвилин, поки я не виявив, що в будинку весь цей час продовжувало горіти світло на першому поверсі – саме там, де знаходилася кухня. Відвівши голову вбік, я помітив, що і зараз на кухні горить світло – я вкотре забув його вимкнути, як заварював собі чай. Мама ніколи раніше не залишала горіти світло де б то не було, без потрібної на те причини, і завжди робила зауваження батькові, коли той, як і я, забував вимикати після себе світло.

Чому ж тоді зараз перед тим, як вийти у двір із телескопом, мама не вимкнула на кухні світло?

Страхітлива розгадка цієї таємниці не змусила мене довго чекати.

Батько підняв телескоп, щоб вкотре змінити положення для огляду, оступився під впливом випитого вина і впав разом із телескопом кудись на передній план, куди не діставав огляд відеокамери. З переднього плану активно замиготіло світло, і мене, сидячого на дивані, скував холодний страх, адже за мить у хаті відчинилися вхідні двері, і в дверному отворі я побачив себе, як дистанційно вимикаю автомобільну сигналізацію. Двері зачинилися, після чого згасло і світло на кухні.

Я застиг на місці від побаченого жаху і не міг повірити своїм очам. Ось уже скільки хвилин на стіні проектується лише бляклий прямокутник – а я навіть не помітив, як і чим саме закінчилося відео. Думки мої в цей момент були забиті зовсім іншим.

На плівці був мій перший день перебування тут. Після прогулянки на задньому дворі я кілька годин провів на кухні, і не вимкнув світло, як вийшов з неї, після чого почав розбирати валізу. Потім, як вийшов із душу – вмить загула сигналізація, і я визирнув в охоплений темрявою двір, щоб її відключити. На фоні всього побаченого я раптово згадав і те перше відео, про озеро, і мені одразу стало зрозуміло, як у хаті двічі з’являлася муха (принаймні припущення виглядало цілком логічним) – я дві ночі поспіль вмикав одну й ту саму відеоплівку, звідки вона, ймовірно, і могла вилетіти.

Якщо це так... То в мене є одна цікава думка.

Звичним рухом я заправив котушку з плівкою в проектор. Ту саму, де батьки ходили на озеро. Я більше не відчував хвилювання, чи страху невідомості хоча б тому, що я запускаю цю плівку вже не вперше і добре знаю, що записано на ній. Я відчував лише трепетний інтерес, і став чекати, щоб перевірити свої здогадки.

Білий прямокутник блідого світла змінився знайомим видом на озеро. Вдалині вітер злегка колихав гілки дерев, а в кадрі раз у раз пролітали мухи і бабки. Потім з'явилися і батьки – неспішним кроком, несучи на своїх плечах великі пляжні сумки, вони прямували до нашого улюбленого місця. Саме в цей момент я почув над головою віддалене дзижчання мухи, і моє припущення виявилося правильним – ось уже втретє муха із запису таємничим чином переміщається крізь проекцію на стіні в мою вітальню.

Я тут же встав з дивана і підійшов до стіни. Повільно, з побоюванням я підніс руку до стіни, на якій відображалося зображення проектора, і спробував торкнутися її. Однак мої пальці так і не дісталися стіни. Натомість вони пройшли крізь проекцію, і я став бачити свою руку в бляклих відтінках.

Я зробив крок у напрямку до стіни, і відчув, як ступаю на свіжу траву. На мене дув приємний літній вітер, що ніс у собі аромат свіжості озера, промені сонця тягнулися до мене, немов золоті нитки, і обвивали мене своїм теплом, а мелодійний шелест листя вдалині лише доповнював і без того чарівну красу цього місця.

Обернувшись, я не побачив вітальні, а лише зарості очерету, над яким літали озерні мухи. Шляху назад для мене більше не існувало.

– Мамо... Тату... – хвилююче вимовив я.

Батьки зупинилися і з цікавістю обернулися. Вони покидали на траву сумки, які несли на своїх плечах. Побачивши мене, рідні материнські очі, як і раніше, засяяли теплом, а батько осяявся звичною доброю посмішкою.

Я знову почув їхні голоси, немов давно забуту мелодію, на яку радісно реагувало моє серце. Ми стояли і довго обіймалися. Час немов зупинився, дозволивши мені насолоджуватися цим моментом вічно. Все було настільки прекрасно, що складно було повірити, що все відбувається насправді. Ну а далі моє серце від приємного хвилювання буквально стало вистрибувати з грудей, коли раптово здалеку до мене долинув і радісний голос моєї сестри.

Кінець