Страшні оповідання на ніч - Сімейний відеоархів, Страшні оповідання на ніч

Залишок вечора я провів на кухні за приготуванням їжі на наступні кілька днів, попередньо здійснивши поїздку до найближчого магазину за продуктами. Лише після тривалого перебування біля плити я нарешті дістався до своєї валізи і почав розбирати речі. Сонце тим часом уже поспішало дістатися обрію, готуючи небосхил до швидкого виходу сріблястого місяця в оточенні незліченної кількості зірок, що заворожують.

Великий настінний годинник уже показував початок одинадцятої, коли я, вийшовши з душу, міг розпочати свою довгоочікувану підготовку до сну. Однак спершу мені на мить довелося визирнути в темряву двору, оскільки в моєму автомобілі чомусь раптово спрацювала сигналізація, а згодом я й зовсім помітив, що забув вимкнути на кухні світло, як закінчив готувати.

Ще вдень по приїзду сюди я звернув увагу, що сестра винесла у вітальню великий вінтажний проектор, який ми, як я згадував раніше, перемістили на горище разом із важкою скринею, повною старовинних кіноплівок. Праворуч від каміна була велика гола стіна, що якраз дозволяла розташуватися проектору навпроти неї, біля дивана, і з комфортом дивитися на ній кіно.

Цим я і вирішив зайнятися перед сном. Біля проектора вже лежало кілька невеликих круглих залізних коробок із кіноплівкою. Та всі вони виявилися непідписані, тож я вибрав плівку навмання. Мені довелося трохи повозитися, перш ніж розібратися, як заправляти її в проектор, проте досить скоро по стіні, немов серпанок ностальгії, забігала прямокутна пляма світла.

Легка розмитість і бляклі кольори додавали проекції містичності, і першим, що з'явилося в кадрі на великій стіні, було те саме озеро, розташоване неподалік від будинку, куди ми дуже часто ходили з батьками на відпочинок. І якщо спершу я думав, що цій кіноплівці вже вочевидь понад півстоліття, то, коли я побачив, як у кадрі з'явилися мої батьки, я став здогадуватися, що вони, очевидно, відкрили для себе нове захоплення, і почали закарбовувати своє життя на пенсії на якусь стареньку відеокамеру. Придбану, скоріше за все, разом із цим антикварним проектором і цілою скринею відеоплівок на горищі.

Кадри давно минулих днів неспішно ткали свою розповідь, поки мене все сильніше долала накопичена втома – мій погляд став поступово згасати, а свідомість повільно відступати в тінь сну. І на найперших хвилинах відео моя втома ввела мене у світ, настільки близький до реальності, що грані між сном і дійсністю були істотно розмитими. Або їх не було зовсім, оскільки мої почуття і свідомість практично не могли відрізнити сон від реальності.

У ньому я бачив своїх батьків, вони стояли переді мною, немов втілившись із моїх спогадів. Очі матері виблискували теплом, а батько посміхався своєю звичною доброю посмішкою. Ми прогулювалися вздовж озера, обмінювалися розповідями, як у старі добрі часи. Я чув їхній сміх, бачив їхні емоції. Ми багато обіймалися. Я знову відчував їх живими, і насолоджувався кожною секундою цього дорогоцінного моменту. Моє серце від хвилювання билося так жваво, що складно було повірити, що це був лише сон.

***

Мене розбудила муха, яка невідомим мені чином проникла в будинок через москітну сітку на вікнах. Вона кілька разів прожужжала мені над вухом, після чого довго намагалася вилетіти у вікно, гучно б'ючись об сітку і віконну раму, поки я не підвівся і не випустив її.

Незважаючи на це, я добре виспався і відчував себе невимовно радісно, ще якийсь час перебуваючи під приємними враженнями після такої теплої зустрічі з батьками уві сні. Будучи підлітками, ми з сестрою іноді практикували так звану інкубацію усвідомлених сновидінь, переглядаючи різні фільми на ніч, і засинаючи під них. І найчастіше це були фільми жахів, після яких нам усю ніч снилися пов'язані з ними жахи.

Тут вочевидь мав місце той самий феномен, до якого я поступово підходив упродовж усього вчорашнього дня, а саме: я знаходжусь у будинку, чиї стіни ще зберігають пам'ять про своїх колишніх господарів, тривала прогулянка та захоплення парком, зведеним ніжними маминими руками, моя втома за цілий день і, зрештою, надзвичайна знахідка у вигляді відеоархіву з пам'яттю про моїх рідних. І зараз одна лише думка про пережите вночі змушувала моє серце радісно тремтіти в передчутті настання вечора, адже сьогодні я мав намір знову випробувати ті самі емоції, увімкнувши проектор перед сном ще раз.

Тим часом спекотне літнє сонце вже височіло на безкрайньому блакитному небі, на якому не знайшлося місця навіть для найменшої хмаринки. Природа починала дихати гарячим повітрям, хоча ранковий вітерець поки що ніс у собі трохи нічної прохолоди. Здалеку долинало щебетання птахів, скрекіт цикад і легкий шелест листя на вітрі – всі ці звуки об'єднувалися в одну велику справжню літню симфонію.

Свій ранок я почав, як і планував – з комплексної роботи в садибному парку. Він нехай і здається на перший погляд невеликим, проте обсяг роботи належить виконати не малий, і якщо я не хочу провозитися в ньому до вечора, то варто почати якомога раніше.

Поснідавши, я насамперед піднявся на горище в пошуках садових інструментів. З першого погляду мені необхідні були секатор, граблі для листя, а також пила або ножівка. Зайвого із собою я брати не хотів, але і вдруге підніматися на горище не було жодного бажання. Я точно пам'ятав, де інструменти слід було шукати на горищі, адже вчора під час обходу будинку вони вже траплялися мені на очі. А ось що я точно не пригадував, то це надто близьке до входу розташування телескопа, об який я зараз перечепився, ледь піднявшись на горище і, перекинувши його на підлогу, пошкодив у ньому лінзу. З подивом замислившись, звідки він тут узявся, я підняв його і відставив углиб горища, після чого взяв із собою необхідні інструменти і поспішив у парк на задній двір.