Страшні оповідання на ніч - Сімейний відеоархів, Страшні оповідання на ніч

До полудня спека стала нестерпною. За ці кілька годин робота вигнала з мене сім потів, але більшу її частину я зумів виконати. Я зібрав у кілька куп опале засохле на сонці листя, викопав уже засохлі чагарники і ретельно полив рослини, що почали в'янути, для чого мені все ж таки довелося повернутися на горище за лопатою і лійкою. Залишалася справа за малим, а саме спиляти переламану гілку і винести зібране листя.

Увесь цей час я ще кілька разів розмірковував над таким, здавалося б, дріб'язковим питанням щодо телескопа, що не помітив, як перестарався з пилкою, і разом із переламаною гілкою спиляв абсолютно нормальну та ледь-ледь не поранився сам. Як же я був злий на себе в той момент, і відразу після злості прослідувало почуття величезного сорому перед мамою за свій ненавмисний вчинок. Я вилаявся, і розпиляв на частини гілку, що впала, щоб потім винести її разом із листям.

Після обіду в моєму вільному розпорядженні залишалася друга половина дня, і проводити її з таким пригніченим настроєм я не бажав. Мені спала на думку ідея сходити розвіятися на озеро, якщо воно ще там не забруднилося або не обміліло зовсім, і спробувати ще врятувати цей невдалий день, що від самого ранку так добре починався.

Дорогою я постарався відігнати всі думки про цей клятий телескоп, дідько би його взяв. Не вистачало мені ще піддаватися параної і почати стежити за розташуванням усіх речей у будинку! Він міг лежати собі нерівно на складених коробках, і банально впасти звідти від протягу, або від птаха, що залетів на горище. Об'єктивних пояснень цьому може бути купа, окрім того, яке я щойно вигадав, тільки от чомусь я тривалий час не хотів усіх їх прийняти.

Озеро встигло змінитися з моменту мого останнього перебування тут, але його загальні риси все ще залишалися впізнаваними. Це було все таке ж чисте незаймане людською рукою місце з практично прозорою водою і свіжим хвойним повітрям, що долинало з лісу неподалік. Лише очерету на одному боці берега стало помітно більше.

Я пройшов до місця, що колись було нашим улюбленим. Свого часу на цьому місці потроху навіть починала проступати гола земля від наших частих візитів сюди, але тепер тут усюди рівномірно росла трава. Складно було уявити, що з моменту моєї останньої появи тут минуло вже трохи більше двадцяти років. І особливо боляче було усвідомлювати, що саме тоді ми збиралися тут усією родиною востаннє. У цей момент мої спогади знову нагадали мені, що я приїхав сюди аж ніяк не на відпочинок, і що треба постійно тримати це в голові. А також, що мені варто бути якомога уважнішим і зосередженішим. А тому у воду я вже заходив не так із задоволенням, як з обережністю, далеко не запливаючи, і довго не затримуючись у воді, раз у раз постійно озираючись на всі боки і вслухаючись у навколишнє середовище - та окрім озерних мух і птахів, що зрідка пролітали над озером, більше нікого не було ні чутно, ні видно. Спокій природи для мене був занадто страхітливим. Однак я не припускав навіть, що остерігатися мені необхідно було зовсім не озера з його ймовірними мешканцями, або природи загалом.

***

До хати я знову зайшов занадто стомленим і пониклим. Похід на озеро не справив настільки сприятливого ностальгічного впливу, щоб я зміг там очиститися від усіх думок, розслабитися і належним чином відпочити. Навпаки, тепер стаючи недовірливим параноїком і постійно тримаючи в голові нерозгадану таємницю зникнення своїх батьків і сестри, я більше не міг спокійно сприймати місця нашого колишнього щасливого життя. Кожне з них могло таїти в собі свої підступні несподіванки. Я відчував себе не так втомленим фізично, як виснаженим морально. Думаю, мені необхідно на якийсь час з'їздити назад у місто, щоб не почати божеволіти. Можливо навіть зроблю це завтра.

Я легко повечеряв, сходив у душ і пройшов у вітальню, звідки знову помітив, що забув вимкнути світло на кухні. У вітальні на мене вже чекав батьківський проектор. Плівка з фільмом на ньому була встановлена ще з учора – мені лише необхідно було переставити котушки місцями, щоб почати перегляд спочатку, влягтися зручніше на диван і відпочивати.

– Нарешті цей божевільний день закінчується – подумав я, і, запустивши плівку, прийняв зручне положення.

Стіну осяяла прямокутна блякла пляма світла. Білий фон, як і вчора, змінився кадром з видом на озеро, і зображено було саме те наше улюблене місце, де сьогодні проводив свій день і я. Легкий літній вітерець ласкаво колихав гілки дерев, розташованого далеко на задньому плані лісу; інколи в кадрі пролітали озерні мухи та бабки. На мить я навіть відчув, як знову опинився там, адже все було абсолютно таким самим, яким я бачив сьогодні на власні очі.

Потім у кадрі з'явилися мої батьки. Вони неспішно віддалялися від встановленої відеокамери, несучи із собою на плечах пляжні сумки, поки не досягли нашого місця на галявині, де і почали розстеляти підстилку. Розвантажуючи вміст сумок, на якусь мить батьки обернулися на камеру і, посміхаючись, привітно помахали рукою. Я несвідомо помахав їм у відповідь.

Я із захватом спостерігав за тим, що відбувається на проекції, і яким би несприятливим не видався мій сьогоднішній день – я зловив себе на тому, що весь цей час сиджу з посмішкою. Батько побіг зануритися в річку і приніс у долонях воду, якою жартома облив маму. Та відкрила пляшку з водою і облила його у відповідь. Я вже давно не бачив їх настільки щасливими - вони дуріли і сміялися, з завзяттям проводячи кожну хвилину свого життя, і нехай відеозапис був без звуку, проте я був настільки зачарований тим, що відбувалося, що мені, здавалося, було виразно чутно їхній радісний сміх, плескіт води й навіть кожний звук, який їх оточував, включно з дзижчанням озерних мух.