Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 22.

Міранда відіграється на мені так, що я не виходжу, а виповзаю з тренування, з єдиною думкою про те, як дістатися до ліжка і дожити до сьогоднішнього вечора. Вичавлює з мене всі соки й ще при цьому єхидно усміхається. Наче я заслужила на таке ставлення.

- Викладайся на повну, вночі відпочинеш.

- Загалом у мене на сьогодні ще були плани! - Я як можу бережу свої сили, тому що з мого гуртожитку плестися в головний корпус універу те ще задоволення.

- Немає нічого важливішого за тренування, - запевняє мене мій особистий наглядач, але як їй сказати, що вона не має рації й при цьому не втратити останню людину, яка мене ще не ненавидить?!

Міранда мною командує й у хвіст, і в гриву. Сальто вперед-назад, перекид, через себе, апорт, бігти, стояти, голос подавати й голос не подавати. Коли з мене падає остання крапелька поту і я буквально падаю на підлогу, подруга з гордим виглядом заявляє.

- Ось тепер я задоволена!

– Я можу бути вільна? - Користуюся моментом, щоб втекти, але варто мені піднятися на ноги, як я відразу ж знову падаю на підлогу.

- Капець, яка ж ти квола. - Вона допомагає мені піднятися, і ми повільно плетемося в кімнату.

Кожен крок дається мені так важко, що я сумніваюся в можливості завтра встати з ліжка. Таке відчуття виникає, що я жодного разу не тренувалася, а сьогодні вирішила встановити олімпійський рекорд без підготовки.

- Не треба на мене злитися і перестань мене вже ненавидіти.

– Я не роблю нічого з цього. - Стогну поки ногами перебираю. Ніби я не розумію чому вона так робить.

– Тренування це моя робота, а на роботі я дуже строгий керівник!

- Я сама винна, що мені доводиться приділяти їм менше часу, ніж треба.

Моя подруга почувається винною, і мені за це соромно.

- Слухай, ти якщо що зможеш мене прикрити сьогодні вночі?

- Вночі? Мені не почулося? - Вона каже це так голосно, що я з побоюванням оглядаюся на всі боки. Аж раптом хтось почує.

- Давай хоча б у кімнату зайдемо, знайшла місце, де допит влаштовувати, - після моїх слів Міранда оживає і включає турбо двигун. Вона майже підхоплює мене на руки й ту відстань, що ми йшли хвилин десять, зараз долаємо за дві. І чому так раніше не можна було?

- Що ти збираєшся робити вночі та з ким? - Міранда дивиться на мене так, ніби я на посиденьки з диким ведмедем йду.

- Мені треба зустрітися з Патріком! - Спочатку я зачиняю двері й тільки потім пускаюсь у пояснення.

– Ви що разом?

– Що? Чорт! Ні звичайно! Як ти про таке подумати навіть могла?

- А що мені ще треба було думати після таких заявок?

- Ну і звичайно це все, що ти могла вигадати, - на мене накочує легке роздратування. Ось виявляється якої про мене думки моя сусідка по кімнаті. Це трохи засмучує.

- Ще я подумала, що ви разом збираєтеся піти до бібліотеки, але відразу ж скасувала цей варіант через нежиттєздатність. - У відповідь я отримую кривляння. - То навіщо ти чухаєш до нього в такий час? Таємниці, інтриги, розслідування?

- Заліковка, навчання, відрахування. - Із сарказмом і я вмію спілкуватися.

Після моїх слів Міранда стоїть і плескає очима, ніби я все це вимовила незнайомою їй мовою. Я, звичайно, можу, але справа зараз не в цьому.

- Янг казав тобі, що розв'яже цю проблему. - Не розумію її, але вона ж чудово знає який Роб козел і все одно приймає його бік.

- Він ще багато чого говорив. Наприклад те, що зробить це все не просто так, а що обов'язково вимагатиме за мене щось у відповідь. І ти знаєш Янга, його "щось" мені ще боком вилізе.

- І все одно це якось дивно. У всякому разі я чула, що Роберт тут хоч когось знає і він щось вирішувати може, а Патрік у таких питаннях лише язиком чухає.

- Ну, а я думаю якраз навпаки. Роберт Янг тільки радий щось мені зробити... гіршого. У нас же "любов" з першої зустрічі й виявляємо ми її дуже неабиякими способами, але знаєш у такому педантичному питанні як моє майбутнє, я ризикувати не хочу.

Як би показуючи, що суперечка закінчена, я завалююся на ліжко і заплющую очі.

- Якщо не допоможеш мені повернутися до гуртожитку, то так і скажи. Не треба мене відмовляти.

– Я допоможу, якщо зможу. Тепер моє сумління чисте, якщо я тебе попередила і свою думку висловила. Можеш валити з Богом, але попередь, коли вахтерку відвернути треба.

Я кидаю швидкий погляд на годинник і виявляється, що в мене залишилося не так багато часу.

- Зателефоную заздалегідь, головне не засни. - З шафи витягую найнепомітніше вбрання, щоб у ночі не видно було, і швидко переодягаюся.

Жаль, що мені це не допоможе, підстава прилетить звідти, звідки я не буду очікувати на неї.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно