Лаванда Різ - Душа дракона, Лаванда Різ

І сьогодні в цій трапезній владики намагалися опускати очі при її наближенні. Навіть Варон, коли вона зупинилася поруч з ним, щоб налити йому бульйону.

- Я винна перед тобою? - тихо запитала Джин, із завмиранням чекаючи відповіді.

- Сама вирішуй, - сказав Варон, дивлячись кудись в стіл, але з усього було видно, що апетит у нього геть відсутній .

- Тоді поверни мене Атавану і справі кінець, - проказала Джин слабким голосом, відскакуючи убік у наступну мить. Тому що розгніваний її словами Варон одним рухом, з гуркотом змахнув зі столу все, що стояло перед ним.

- Мені твої виправдання зараз ні до чого!!! - скочивши, вигукнув він, пророкотавши на всю залу. - Нічого тут корчити з себе жертву! Мені важливі твої вчинки, Джинджер, твоя поведінка і ставлення - ось, що головне для мене. Довіру потрібно заслужити, а слова завжди порожні, особливо жіночі! Словами і своїми ласками ти легко можеш задурити мені голову, але щоб заглядати в душі драконів, тих, кого ти вважаєш тварюками -  по-перше, потрібно стати серцем на їх сторону! Я не знаю хто ти Джин, і на що здатна заради виживання. Але я хочу знати, заради кого зібрався жертвувати собою і своїми воїнами, - він нарешті звернув на неї свій уважний суворий погляд, щоб вона змогла прочитати за цим поглядом правдивість кожного його слова. - При першій нашій зустрічі ти сказала, що готова служити мені будь-яким способом, аби я прийняв тебе. Так ось давай зупинимося на цьому.

- Але я не можу! - ошелешуючи всіх, викрикнула у свою чергу Джин. - Не можу покірно прислужувати з опущеним поглядом, не можу стати лагідною, тихою і слухняною, не можу доводити тобі місяцями, що мої гіркі слова розходяться з істинним ставленням, що я не відчуваю ненависті до істинно шляхетних драконів, що прив'язалася до тебе всім серцем, великодушний Варон. ... Тому що у нього немає часу! З кожним днем він все ближче до остаточної загибелі , і я більше не можу дивитися на його блідий привид! Я повинна йому допомогти, якщо вже тільки я можу це зробити. Може, Данай мені і не друг, але моє серце не камінь.

Якийсь час вони мовчки пропалювали один одного очима.

- Він ... для тебе важливіше, ніж я? - ревниво процідив Варон.

- О, ні, як же я смію, владика, - сумно похитала головою дівчина підчепив його зовсім трішечки. – Боже мій, Варон, ти ж і так відчуваєш, що ти зайняв всі мої думки. Хоча, я і в страшному сні не можу уявити, як складеться наше буття, якщо ти і далі будеш продовжувати відштовхувати мене. Золотистий дракон волає про допомогу, і ми зобов'язані віддати йому належне, адже це він прикрив тебе у тій  фатальній сутичці. Він врятував тебе, а ти мене. Стало бути, я повинна зробити все можливе, щоб врятувати його.

Усі, хто на цей час перебував в трапезній з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається, забувши про їжу. Адже видовище виявилося куди смачніше, ніж виставлені страви.

- Гаразд, - схрестивши руки на грудях, запитально подивився на неї Варон. - І як ти собі це уявляєш?

- Я бачила де знаходиться його тіло. Потрібно рушати на захід і доставити тіло Даная сюди, тому що його дух прив'язаний до цього місця, - впевнено видала Джин. - А потім ... потім мені належить зрозуміти як змусити його душу з'єднатися з тілом.

- Нікчемна справа, раз плюнути! - уїдливо пирхнув Варон. - Піти до союзників наших ворогів південців, забрати тіло владики, бажано отримавши при цьому згоду його матері, але можна і так поцупити. А потім взагалі нісенітниця - вблагати примару забратися в тіло.

- Так, можливо, я ще не до кінця спіткала свій дар. Кожен раз мені відкриваються все нові і нові його грані, - не здавалася Джин. - Але ж краще почати щось робити, ніж сидіти склавши руки.

- Я не можу відіслати в західну цитадель когось зі своїх драконів - вони мені усі потрібні тут. І я не можу відпустити тебе в цю свідомо небезпечну подорож, тому що якби я обирав між тобою та Данаєм ... - Варон не доказав, але все і так було очевидно. Краєм ока Джин помітила привид Даная, той після слів командора застиг на межі відчаю.

- «Вихід є. Якщо він зважиться делегувати тебе і всього лише одного владику», - почула Джин. - «В супровідній депеші можна вказати виняткову причину для візиту. Віддати шану помираючому, чому не причина?»

Джин переказала вголос його слова, викликавши тим самим обурений гомін за столом, владики почали брати участь в їхній з Варон розмові.

- У цитаделі Малок сидить занадто хитропикий намісник, ніхто ніколи не знає, що в нього на думці! - вигукнув Норм.

- І як поведуть себе місцеві владики, дізнавшись, що синьоока дівчина, з дивовижним мідним волоссям насправді є іскрою, - вставив ще один владика.

- До того ж, вони швидше за все знати не знають про бідолаху Даная, для цього доведеться розшукати його матір, переконавши її, що ти бачиш примару її сина, - пролунав ще один голос, і цілий десяток голосів його дружно підтримали.

- Потрібно бути зовсім божевільним, щоб самому супроводжувати туди дівчину! Хто на це підв'яжеться?!

- Я! - раптом пролунав гучний голос Барки. - Я можу це зробити.

- Ти? - в повислій тиші перепитав Варон, допитливо примружившись, намагаючись намацати можливо приховану причину.

- Не хотів би я тинятися примарою по цих горах, але я б хотів, щоб мене врятували. Він тоді бився за нас, командор, - спокійно витримавши його погляд, відповів Барка. - Та й може, буде на краще, віднеси ми Джин  звідси подалі. Чого доброго з головної цитаделі гості нагрянуть, але іскри вони тут не знайдуть. В цитаделі Малок я викручуся, головне вміло збрехати, а це мені запросто!