Маріанна Ласкава - Одна ніч з тобою змінить Все, Маріанна Ласкава

- і я

- я скучала за вами дівчата

- Ми теж Віка

- І так де ви були?

- в Парижі..

- ніхрена собі

- сама в шоці була

- Ну що тобі сказати подруга запал хлопець на тебе, причому конкретно, я ж не думаю що він усіх підряд до Парижа возить

- знаю

- Тоді розповідай, як там було

- так, нам же цікаво

- добре, там красиво, він мене реально балував, смакота, квіти, дрібні подарунки, дрібниці але приємно

І я все розповіла про ті місця, потім принесла їм сувеніри та подарунки. Ми ще довго говорили, вони питали я відповідала, і потім вони зібралися додому, я їх провела до дверей

- Рада була вас бачити

- побачимося завтра?

- звичайно

- до завтра Віка

- бувай  Віка

- бувайте дівчатка

І ми обнялися і вони пішли, а я пішла помила посуд і почала дивитися фільм і в кінці заснула, мене так ніхто не турбував навіть Єгор, мабуть був дуже зайнятий.

Вранці я пішла працювати, ніби нічого особливого не сталося. Сонце лагідно пригрівало обличчя, коли я вийшла з будинку, і настрій був таким собі рівномірним — спокійний, трохи робочий. Усе було тихо й усталено. 

Цілий день я була зайнята: документи, телефонні дзвінки, кава між справами — і навіть не встигала думати про Єгора. Хоча… один невеличкий момент усе ж стався. Букет квітів мене чекав прямо на столі. Невеличкий, але такий точний — червоні троянди, злегка вкриті росою, наче щойно зрізані. Я прочитала листівку: «Доброго ранку. Думав про тебе.» — і не змогла стримати посмішки. Дурнувато? Можливо. Але так приємно, що хочеться це повторювати кожного дня.

Наступний місяць був просто прекрасний. Щовечора — побачення, квіти, прогулянки під зорями, фільми до ранку. Він часто залишався на ніч — то я в нього, то він у мене. Наші світи повільно зливалися в одне. Він навіть знайомив мене зі своїми друзями — хлопцями, які спочатку ставилися до мене з деякою недовірою, а потім стали називати «нашою дівчиною». А я познайомила його з Катею та Оленою — моїми подругами, які, звісно, вже давно хотіли його побачити «живьом», а не через мої розповіді.

Одного вечора ми навіть влаштували потрійне побачення — разом із кавалерами дівчат. Це виявилося несподівано весело. Він, як завжди, поводився як закоханий, мабуть, занадто часто дивився на мене, занадто близько сидів, занадто раптово відривав погляд від інших, коли я сміялася. Ревнивий? Так. Але це було водночас і приємно, і трохи шалено — ніби кожен жест, кожен погляд говорив: вона моя, і нікому не віддаватиму. Я звикла. І навіть полюбила це.