Марія Акулова - Віддана, Марія Акулова

– Ти можеш не дотягувати як юрист, Юля. Я тебе навчу. Відпустка дам. Із сесією допоможу. Але мені потрібна абсолютна лояльність. Зрадиш хлопцю – твій вибір. – У мене немає хлопця, – перебиваю, почуваючись безглуздо. Ще гірше, коли суддя-Тарнавський байдуже відмахується. – Без різниці. Заведеш – можеш зраджувати. Зрадиш мені – пошкодуєш. Пульс частішає. Судячи з суворого тону, це не жарт і не спроба залякати. Так і буде. У прямому погляді читаю, що можу зараз встати і піти. Він зрозуміє, а я й не збиралася влаштовуватись помічницею судді. Але чомусь не йду. – Я буду відданою, – обіцяю і як в урвище лечу. Тиждень тому мене змусили погодитися взяти участь у зливі молодого та зухвалого судді. Щойно я вступила в гру. Але "замовник" не знає, що Тарнавський – моє велике кохання.

Пролог

Пролог

В'ячеслав

Сиджу у своєму пздц важливому суддівському кріслі і стежу, як по кабінету пересувається Салманов.

Насправді, коли я в'їхав в цей кабінет, крісло було інше. Але за порадою все того ж доброго друга, колишнього обласного прокурора, Айдара-бей Салманова, я привіз своє.

Тому що попереду – до дідька багато важливої роботи, а я звик до комфорту. І дупа моя теж у плані крісел перебірлива. А зручність для дупи, як відомо, завжди підвищує працездатність.

Та й до Салмана я звик прислухатися. Ставитися до нього можна по-різному (як і до мене), але дурні він не порадить.

Щоправда зараз Айдар робить щось дивне. Поклавши руку на серце, підбішує. У мене останнім часом було надто багато безсонних ночей і не найприємніших розмов.

Коли друг сказав, що заїде ближче до кінця робочого дня, я сподівався хоча б на віскі та пару викурених у вікно цигарок. Але натомість мені дісталося коротке привітання та рейд по кабінету.

Салманов веде рукою по рамі картини, яка, на відміну від крісла, дісталася мені у спадок. Стрьомна, як перелік ходок самого мого пам'ятного рецидивіста, який одержав врешті своє законне довічне.

Відсуває. Заглядає.

У мене вгору злітають брови, але питати нічого не поспішаю.

Друг залишає у спокої картину і йде по діагоналі до мого столу. Веде пальцями під стільницею. Дивиться байдуже на мій пис… Обличчя моє.

Після столу Айдар наближається до вікна, я проводжу його поглядом, повернувши голову.

Він недовго дивиться вниз колодязя внутрішнього дворика, потім на мене. Я відсуваю ящик і дістаю пачку сигарет. Кривиться і коротко мотає головою. Він періодично кидає під впливом дружини та дочок. Я не одружений. Можу собі дозволити.

– Вікно відчини.

Прошу, підпалюючи сигарету під клацання ручки не найновішого вікна. Затягуюся і випускаю дим над головою.

Життя за чітким регламентом, присвяченість м-м-м… «вищій місії» та непозбувний тягар обов'язку, насправді, стомлюють.

Не скажу, що не виводжу, але іноді хочеться послати все і зірватися.

Хочеться, але ніколи. Мій максимум – сигарети, алкоголь, секс, сон. Все дозовано.

Життя зараз сильно відрізняється від того, яке я вів у свої двадцять. Хоча це й зрозуміло. Тупо було б дожити до тридцяти і не змінити пріоритети.

Мій – влада. І крихта справедливості.

– У твоєму оточенні щур, Тарнавський.

Айдар все ж теж тягнеться за сигаретою, забирає в мене запальничку. Дає можливість перетравити інформацію.

Не можу сказати, що шокований. Погоджуючись на крісло судді, розумів, що попереду багато лайна, але вляпатись у нього не планував.

Але й під сумнів слова Айдара ставити особливий привод немає.

Твою роботу високо оцінили, Слав. Ваша йобана честь.

– Звідки знаєш? – Запитую в Айдара, хоч за поглядом і так ясно: із надійних джерел.

Спостерігаю, як друг видихає дим у вікно, і починаю мізкувати…

– Подумай, хто це може бути, Слав. Не виключай нікого.

Киваю.

– Трахаєш зараз кого? – В реальність повертає начебто закономірне питання, але я у відповідь очі закочую.

– Мені ж не вісімнадцять, Дар. Мінетом з мене ніхуя не витягнеш.

Друг посміхається.

Так, можливо, я занадто самовпевнений, але відразу когось запідозрити важко.

– Тоді думай, Слав. І будь обережним. Церемонитися з тобою не будуть. Хочуть швидко все вирішити. Розмови з тобою не спрацювали.

– Ну що ж… Буває. Може дійсно краще б мінетами спробували.

Салманов хмикає. Я – у відповідь.

У кабінеті цілком може стояти прослушка. Я в принципі живу з усвідомленням того, що кожне моє слово можуть почути і застосувати проти мене. Навчився ходити на межі без завалів.

Але щур – це трохи інше. Щур – це про відданість та зраду. Моїх тригерах.

Хто щур, Слав?

Роблю нову затяжку. Випускаю дим, піднявши голову.

Зглитую, кадик смикається. Погляд злітає до дверей.

Після трьох обережних ударів вони повільно відкриваються.

У кабінет мишкою юркає моя нова помічниця. Мила дівчина Юля. Двадцять два. Найкраща студентка свого курсу. Чесна. Начебто. Розумна. Начебто.

Сподобалася мені… Сильно.

Вона тримає в руках тацю з кавою і прямує до столу, опустивши очі.

Салманов сканує її поглядом, а я починаю згадувати, як так вийшло, що я її взяв.

Хто щур, Слав? Думай, хто щур.

_________________________

Друзі, вітаю у новинці!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍