Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Усі ці думки блукали в тому Віртені зі спогадів, з яким я злився. Але ось ми пройшли в наступну печеру, у центрі якої розкинулося величезне дерево. Так, ось цього я точно не пам'ятаю!

Бет сповільнила темп і не поспішаючи підійшла до дерева, я пішов за нею. Вона, як заворожена, доторкнулася до стовбура дерева. Я, також не зовсім усвідомлюючи, що роблю, доторкнувся до дерева, і воно почало світитися. Навколишня атмосфера почала змінюватися: поступово з гнітючої і напруженої вона стала якоюсь чудовою, чарівною. А дівчина, що стоїть навпроти, дедалі привабливіша і привабливіша, її зовнішність якось невловимо змінилася, і вона стала просто чарівною. І ось мене з неймовірною силою тягне до давньої напарниці. Я, не впізнаючи себе, тягнуся до неї, вона чомусь теж зробила крок ближче до мене. До цього вона ставилася до мене тільки як до друга, напарника, ніби не бачила в мені чоловіка. Але ось вона дивиться на мене, і в ній теж починають пробуджуватися почуття, приховані до цього навіть від неї самої. Подавлені до цього почуття двох різних, на перший погляд, істот під дією атмосфери місця і магії дерева починають дедалі більше проявлятися. Один тягнеться до іншого, другий відповідає, і ось ми вже цілуємося, міцно обхопивши один одного. Пристрасть дедалі більше розгорається в кожному з них, змітаючи всі доводи розуму, і залишки здорового глузду залишають нас.

Ми ще довго не спали, перебуваючи в стані, коли розум спить, а всі дії засновані на емоціях та інстинктах. Наші тіла всю ніч спліталися в танці пристрасті, і тільки під ранок, коли магія дерева ослабла, ми забулися сном. Але хоч вона й ослабла, але не зникла остаточно, підкоряючись стародавньому створінню, що прагнуло від світу тільки істинної любові. Воно з давніх-давен з'єднувало справжні половинки, пробуджуючи й проявляючи в них ті емоції, які вони свідомо чи ні, але замикали в собі, приховували від оточуючих і себе самих. Воно спонукало їх проявляти ці емоції, розквітаючи від їхньої сили. Але цього разу це неймовірне створіння вирішило, що істоти, які сплять під його кронами, ще не готові остаточно проявити свої емоції. Те, що сталося до цього, було лише проявом пристрасті й бажання, що опанувало серця й тіла двох юних істот, але вони ще не пізнали, що таке істинне кохання й турбота про свою половинку. Тож, щоб не нашкодити їхнім подальшим стосункам, які, як Дерево Справжніх Почуттів вірило, обов'язково проявляться пізніше, воно стерло всі спогади про минулу ніч в обох. Точніше, навіть не стерло, а наклало блок на пам'ять, який із часом мав сам собою зникнути. Що ж до одягу пари, дерево все повернуло на їхніх законних власників, знищивши всі ознаки того, що відбувалося в цьому місці кілька годин тому.

І ось тепер, прийшовши до тями на ліжку в госпіталі, я Віртен ле Рів'єн, згадав усе про ніч пристрасті під деревом. Завдяки заклинанню Антуана блок злетів з моєї пам'яті. Я пригадав не тільки ті відчуття й емоції, що відчув сам, а й ті знання, що Дерево мимоволі передало мені разом із втручанням у мою свідомість. Тепер я знав, що ті емоції були не просто миттєвим поривом, а почуттями до моєї істинної половинки, які сиділи глибоко всередині мене. А ще тепер я знаю, що десь глибоко всередині, вона теж відчуває до мене щось особливе. І нехай вона не пам'ятає нашу поки що єдину ніч, але я обов'язково пробуджу в ній ті почуття, що я сам до неї відчуваю.