Вінфрід Георг Зебальд - Аустерліц, Вінфрід Георг Зебальд

привиди? Що я на це їй відповів, вже й не знаю, сказав Аустерліц, та пригадую, що пізно ввечері ми ще кілька годин сиділи разом біля прочиненого вікна і Марі розповідала мені всяку всячину з історії цього курорту: про вирубку лісів у цій долині на початку XIX століття, про перші, споруджені на схилах житлові та гостьові будинки в класицистичному стилі, та про бурхливий економічний розвиток, який настав потому. Сюди їхали архітектори, мулярі, декоратори, бляхарі й штукатурники, їхали з Праги, Відня, з усіх усюд, чимало приїздило аж із самої області Венето. Один із придворних садівників князя Лобковіца взявся за перетворення довколишнього лісу на англійський ландшафтний парк, повисаджував місцеві та рідкісні породи дерев, розбив обсаджені кущами газони, проклав алеї, облаштував тінисті доріжки й павільйони, з яких відкривався мальовничий краєвид. Ніби з-під землі почали з’являтися нові й нові фешенебельні готелі, а ще курзали, купальні, читальні кімнати, концертна зала й театр, у якому невдовзі вже виступали найвідоміші корифеї різних мистецтв. 1873 року було споруджено велику чавунну колонаду, і Марієнбад став одним із найбільших великосвітських курортів Європи. Розповідаючи про мінеральні джерела Марієнбада та джерела в передмісті Аушовіц[79], сказав Аустерліц, Марі, з властивим їй перебільшено-іронічним поглядом на все, що завгодно, взялася з медично-діагностичною словесною колоратурою розводитися про те, що ці води особливо часто рекомендували при поширеній тоді серед буржуазії надмірній вазі, при шлункових розладах, при дисфункції прямої кишки та при кишковій непрохідності, при нерегулярних місячних, при цирозі печінки, при аномаліях жовчних проток, при подагричних нападах, при іпохондрії, спричиненій розладами селезінки, при хворобах нирок, при запаленні сечового міхура та сечовивідних каналів, при пухлинах щитовидної залози та скрофульозному набряку лімфатичних вузлів шиї, але також при розладах нервової та м’язової систем, при перевтомі, тремтінні кінцівок, паралічі, при патологічному виділенні слизу та кровотечах, при хронічних хворобах шкіри і, загалом, майже при будь-якому іншому відомому фізичному розладі. У моїй уяві, сказала Марі, постає картина з дуже огрядними чоловіками, які, незважаючи на приписи лікарів, віддаються утіхам чреволюбста за столами, що на той час були багатими й на курортах, аби своєю дедалі більшою масою притлумити постійну тривогу щодо певності свого суспільного становища, водночас я бачу й інших гостей, що приїхали на води, більшість із яких — панії, бліді й навіть трохи пожовклі, надто заглибившись у себе, вони прогулюються звивистими доріжками від одного павільйона з мінеральною водою до наступного, або ж із оглядових майданчиків на горі Амалії чи біля замку Мірамон спостерігають в елегійному настрої гру хмар, що пропливають над вузькою долиною. Рідкісне почуття щастя, яке ворухнулося в мені, коли я слухав свою співбесідницю, парадоксальним чином викликало в мене думку про те, що і я, не інакше, ніж всі ті гості, які перебували тут сто років тому, маю в собі якусь хронічну недугу, ця думка поєднувалася в мене з надією, що я стою на порозі свого одужання. І справді, ще ніколи в житті не засинав я краще, ніж цієї першої ночі, яку я провів із Марі. Я чув, яким рівним було її дихання. Серед миготливих зірниць, які час від часу підсвічували небо, переді мною на коротку мить з’являлося її обличчя, а на вулиці рівномірно лопотів дощ, білі фіранки задувало в кімнату, і вже засинаючи, я відчув легке послаблення тиску на моє чоло, що поєдналося зі сподіванням чи надією врешті його позбутись. Та насправді все вийшло зовсім по-іншому. Ще до світанку я прокинувся в такому жахливому сум’ятті, що заледве підвівся й, навіть не глянувши на Марі, сів на краю ліжка, так ніби страждав від морської хвороби. Мені наснився якийсь служка, що приніс нам на сніданок ядучо-зелений напій на бляшаному підносі та французьку газету, на першій сторінці якої йшлося про необхідність реформ в управлінні водолікарнями, а також неодноразово згадувалася гірка доля працівників готелю, qui portent, так, сказав Аустерліц, було написано в тій сновидній газеті, ces longues blouses grises comme en portant les quincailliers[80]. Решта газети майже повністю складалася з некрологів розміром із поштову марку, крихітні літери яких я заледве міг розібрати. То були некрологи не тільки французькою, а й німецькою, польською та голландською мовами. Я до сьогодні пам’ятаю, сказав Аустерліц, Фредерику ван Вінклманн, про яку було написано, що вона kalm en rustig van ons heengegaan[81], пам’ятаю чудне слово rouwkamer[82], а також примітку De bloemen worden na de crematieplech-tigheid neergelegd aan de voet van het Indisch Monument te Den Haag[83]. Я підійшов до вікна, поглянув на ще мокру від дощу головну вулицю, а також на розташовані півколом ґранд-готелі Pacific, Atlantic, Metropole, Polonia та Bohemia, що здіймалися до гір із їхніми рядами балконів, кутовими вежками та прибудовами на дахах, вони виринали з ранкового туману ніби океанські пароплави на тлі темного моря. Колись, у минулому, подумалося мені, я припустився помилки й тепер опинився в чужому житті. Згодом, під час прогулянки безлюдним містечком, а потім на шляху до колонади з джерелами мені постійно здавалося, ніби поряд зі мною іде хтось інший або ніби хтось легенько мене зачіпає. Кожна нова перспектива, що відкривалася перед нами, коли ми завертали за ріг, кожні сходи здавалися мені водночас знайомими й чужими. Я помічав кепський стан цих колись таких респектабельних будинків, бачив розбиті ринви, почорнілі від дощів стіни, обсипану штукатурку, грубу цегляну кладку, що визирала з-під неї, часом забиті дошками та бляхою вікна, все це здавалося точним відбитком мого душевного стану, який я не міг пояснити ні собі самому, ні Марі, не міг пояснити ні під час нашої першої прогулянки через закинутий парк, ні згодом, коли пізньої пообідньої пори в тьмяній kavárna[84] з назвою Moskau ми сиділи під картиною завбільшки не менше чотирьох квадратних метрів, на якій було зображено рожево-червоні водяні лілеї. Пригадую, сказав Аустерліц, ми замовили морозиво, точніше, як згодом виявилося, то був якийсь схожий на морозиво кондитерський виріб, гіпсоподібна маса, що на смак була як картопляний крохмаль, а її дивовижною властивістю було те, що навіть коли минуло понад годину, вона зовсім не розтанула. Окрім нас, у Moskau було ще два старших пани, які грали в шахи за одним із дальніх столиків. Такого ж старшого віку був і офіціант, який, заклавши руки за спину й занурившись у думки, дивився крізь прокурені фіранки на смітник, порослий сибірським борщівником, що розташовувався на іншому боці провулка.