Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Продовження розділу 13

Госпіталь був добре обладнаний, і персонал докладав усіх зусиль, щоб допомогти Ендрю і Ользі відновитися як фізично, так і морально. Ольга проходила регулярні фізіотерапевтичні процедури, щоб відновити рухливість ноги, а Ендрю проводив час, займаючись легкими фізичними вправами і допомагаючи іншим пораненим бійцям. Вони обоє брали участь у психологічних сеансах, де з ними працювали фахівці над подоланням пережитих травм і знаходили нові способи підтримувати один одного.

Через тиждень, Ендрю, задумливо переглядаючи старі фотографії з будинку Ольги, раптом відчув спалах натхнення. Він вирішив зробити Ользі сюрприз – відремонтувати її будинок. Ідея вразила його своєю простотою та значущістю. Він згадав, як сильно вона боялася увійти в цей дім через спогади про минуле. Зробивши ремонт, він хотів допомогти їй створити нові, щасливі спогади.

Ендрю ніколи раніше не займався будівельними роботами, але його рішучість була непохитною. Головне – не боятися, думав він. Почав з даху. Старий дах був пошкоджений і потребував повної заміни. Ендрю замовив необхідні матеріали і почав роботу. Зняв залишки шиферу, деякі пошкоджені крокви замінив, і майже всі дошки, які були під шифером теж замінив, бо вони були старі і гнилі. А потім замість шиферу почав прибивати металочерепицю коричневого шоколадного кольору. Була ідея зробити частину даху синім, а іншу частину – жовтим кольором, щоб будинок зверху виглядав як український прапор. Але Ендрю подумав про безпеку і відмовився від такої ідеї: війна ще не закінчилась, ворожі ударні безпілотними літають по всій Україні…

Перші дні були важкими, його руки швидко втомлювались, але з кожним днем він відчував себе впевненішим. Поки Ольга була зайнята реабілітаційними процедурами, Ендрю працював. Кожного вечора, завершуючи роботу, він робив фото на телефон, але Ользі поки що не показував: це мало стати сюрпризом. Він уявляв, як Ольга заходить до відремонтованого будинку, і це надавало йому сил.

Таємно все зробити не вдалося. Одного вечора Ольга шукала Ендрю і застала його на даху. Побачивши його в роботі, вона спочатку здивувалася, але потім, зрозумівши, що він намагається зробити, щиро зраділа.

– Ендрю, ти що робиш? – вигукнула вона, дивлячись на нього знизу.

Ендрю, обернувшись і побачивши її, усміхнувся:

– Олю, я вирішив зробити тобі сюрприз. Хотів сам відремонтувати будинок, щоб ми могли почати тут нове, щасливе життя.

Ольга піднялася ближче до Ендрю, на горище, обняла його і поцілувала.

– Ти неймовірний. Я навіть не уявляла, що ти на це здатний. Дякую тобі, мій герою.

Вони разом оглянули вже виконану роботу. Ольга не могла повірити своїм очам – будинок виглядав зовсім по-іншому, тепер він був яскравим і затишним.

– Ендрю, ти зробив більше, ніж я могла мріяти. Цей дім тепер дійсно відчувається як наш спільний. Дякую тобі, – сказала вона, притискаючись до нього.

Ендрю посміхнувся і обійняв її міцніше.

– Це ще не все: я поштукатурю стіни, які залишились пошкодженими після бомбардувань, і покрашу їх у яскраві, теплі кольори. Тоді в тебе не буде негативних спогадів, це буде наш дім, Олю. Ми створимо тут нові, щасливі спогади разом.

Одного вечора, вкінці другого місяця реабілітації в Ірпені, коли молодята вже жили в своєму будинку, Ендрю повернувся з госпіталю і помітив, що Ольга виглядає особливо щасливою і трішки нервовою. Вона зустріла його на порозі з теплою усмішкою і трохи збудженим поглядом.

– Ендрю, мені треба тобі щось сказати, – почала вона, ведучи його за руку до вітальні.

Вони сіли на диван, і Ольга взяла його руку у свої.

– Що трапилося, Олю? – запитав Ендрю, відчуваючи легке хвилювання в її голосі.

Ольга глибоко вдихнула, і її очі засяяли ще яскравіше.

– Ендрю, я вагітна. Ми будемо батьками.

Ендрю на мить застиг, не вірячи своїм вухам. Його очі розширилися від подиву, а потім на його обличчі з’явилася широка, радісна усмішка. Він притягнув Ольгу до себе, міцно обіймаючи її.

– Це неймовірно! – вигукнув він, відчуваючи, як його серце наповнюється радістю. – Олю, це найкраща новина, яку я міг почути!

Вони сиділи обійнявшись, обидва змахуючи сльози радості. Ендрю ніжно гладив її волосся, а Ольга притискалася до його грудей.

– Я така щаслива, Ендрю. Ти зробив мій світ кращим, і тепер у нас буде наша маленька родина, – сказала вона, відчуваючи теплоту його обіймів.

Ендрю легенько поцілував її:

– Ми будемо найкращими батьками, Олю. Наше дитя виросте в любові та щасті. Я обіцяю, що завжди буду поруч і піклуватимусь про вас обох.

Вони довго сиділи разом, насолоджуючись моментом. Ендрю уявляв собі їхню майбутню родину, маленьку дитину, яка бігатиме по їхньому відремонтованому будинку. Ольга відчувала, як зростаюча радість і надія на краще майбутнє переповнюють її серце.

– Знаєш, Ендрю, – сказала вона тихо, – я завжди мріяла про такий момент, але боялася, що він ніколи не настане. Ти зробив мене найщасливішою жінкою у світі.

Ендрю усміхнувся і знову поцілував її.

– А ти зробила мене найщасливішим чоловіком. Ми разом подолаємо всі труднощі і створимо найкраще майбутнє для нашої родини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍