Ліана Меко - Мала, Ліана Меко

- Фу, донечко, до інфаркту доведеш. - Із сумішшю докору і полегшення зауважила мама, потім підійшла до Назара. - Ви мене вибачте, це просто... так несподівано. "Наречений"... ви мене ошелешили. - Взявши Назара за руку, мама потрясла її в повітрі. - Ви проходьте, у мене пиріжки майже готові. - Заметушилася мама, нарешті перетворюючись на гостинну господиню.

Назар із полегшенням видихнув і помітно розслабився. Я взяла його під руку, і підбадьорливо посміхнувшись, повела на кухню.

- А тут гарно. Миліше ніж було... - Із цікавістю оглядаючи кімнату, зауважив Назар. Мама просяяла.

- Так, це все завдяки вам. Дякую, ви не уявляєте, як чудово мати квартиру після всіх цих подорожей. - Мама приклала руки до грудей і з вдячністю подивилася на Назара. - Ви не подумайте про мене погано. Що я так відреагувала, - раптом зніяковіла мама. - Просто я про це дуже переживала... Ну щоб Соломія не повторила моєї помилки, не вийшла за чоловіка тільки через вагітність. - Мама стягнула фартух, і пригладивши сукню, махнула руками на стіл у запрошувальному жесті. Ми з Назаром сіли, а мама почала діставати сервіз, продовжуючи пояснювати. - Такі шлюби рідко кому приносять щастя. Це як... ну скажімо... зустрітися двом абсолютно незнайомим, непідходящим одне одному людям, сісти не на той поїзд... і для чогось вирішити їхати разом.

Назар спочатку хмикнув, потім запитально поглянув на мене, піднявши брову.

- Мама любить метафори. - Пояснила я тихенько, поки та відвернулася до плити. Назар із розумінням усміхнувся і ніби з повагою кивнув.

Переклавши гарячі пиріжки з дека на блюдо, мама поставила його на стіл і почала розливати чай.

- А ви, виходить, працюєте разом? - Запитала мама, сідаючи поруч і, підперши рукою підборіддя, з цікавістю втупилася в гостя.

- Так. - Кивнув Назар. - Усе почалося з роботи. Соломія - моя помічниця. Але вийшло все як..., - на секунду замислившись, він пограв бровами, немов добираючи потрібні слова, і додав з усмішкою, - як непередбачене свято, що почалося з того, що ти просто пішов у крамницю по хліб, а повернувся з тортом.

Мама спочатку зависла, опрацьовуючи почуте, а потім радісно заплескала очима, судячи з усього, прийшовши в цілковитий захват від нової метафори.

Я опустила голову, ховаючи посмішку. Так, схоже мій Назар вміє знаходити підхід до всіх.

- Тепер я хотів би... - Назар знову весь підібрався і став серйозним. Я напружилася. - Соломія мені дуже дорога, і я хотів би, щоб вона стала моєю дружиною. - Видав на одному видиху, встаючи з-за столу. А я, нервово ковтнувши, навпаки, зсутулилася, мало не ховаючись під стіл. - Ви благословили б такий союз? - Звернувшись до моєї мами, запитав Назар із дещо схвильованим виглядом.

Схоже, він усе ще переживав про своє каліцтво і те, як до цього поставиться моя мама. Чи прийме такого зятя, чи побажає такої долі для доньки. Але даремно - мама дивилася на Назара ледь не закоханими очима і сяяла від щастя.

- Ох, ну звісно! - Сплеснувши руками, мама підскочила зі стільця, кинулася до Назара й розцілувала його в обидві щоки. Потім раптом згадала про мене. - Ой... але це звісно... якщо Соломія цього хоче. - Насупилася мама, і дві пари очей з очікуванням уставилися на мене.

Розгублено моргнувши, я перевела погляд із мами на Назара. Той знову посміхався. Мама нетерпляче переминалася з ноги на ногу.

Незграбно піднявшись зі стільця, я постаралася випрямитися.

- Ну я... загалом... - Я запнулася, нервово поправивши сорочку на талії. Зковтнула, облизнула губи. Підняла обережний погляд на Назара. - Я не думала, що це буде так скоро... - Протягнула невпевнено.

Назар хмикнув і взяв мене за руку.

- Я ж попереджав, - сказав тихо, трохи схилившись до мене, - назад дороги не буде. - Піднявши моє обличчя за підборіддя, додав із ніжністю дивлячись у мої очі. - Тебе наче все влаштовувало тоді. Що ж тепер?

Я судорожно вдихнула, шумно видихнула. О, так він прямо шлюб мав на увазі?

Я якось у цей бік навіть не думала. Ось, що значить зв'язуватися з дорослим чоловіком, слово якого твердіше за все, що я знала в своєму житті...

- Соломіє, ти згодна стати моєю дружиною? - Тепер офіційно запитав Назар, опускаючись на одне коліно. Серце моє схвильовано стрибнуло до самого горла, кров відхлинула від обличчя.

 Мама ледь у долоні не захлопала, а я, нервово зчепивши пальці, шумно втягнула ніздрями повітря. Заплющила очі, порахувавши до трьох, наказуючи собі заспокоїтися. Ну і чого я так сполошилася? Я ж люблю Назара. Люблю і буду любити завжди. То чому б не любити його в якості дружини?

 З видихом розплющила очі.

- Так, згодна. - Прошепотіла ледь чутно, і тепер мама насправді захлопала.

Назар піднявся з коліна, м'яко поцілував мене в губи. Потім на нас налетіла мама, з поцілунками, обіймами і сльозами, почала вітати.

Розмріялася було про весілля, але Назар зупинив її фантазії. Не на часі зараз весілля і бенкети - вважав він, і я в цьому була з ним повністю згодна.

Та й не фантазувала я ніколи про весілля, білу сукню та інші подібні дрібниці. Мені достатньо було зустріти чоловіка, який вміє любити, піклуватися, цінувати, і якого я зможу полюбити всім серцем. Про такого, як Назар, я не сміла навіть мріяти. Я не думала, що такі взагалі існують. Тепер же цей чоловік був повністю моїм.