Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Короткий любовний роман » Мала, Ліана Меко 📚 - Українською

Ліана Меко - Мала, Ліана Меко

222
1
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Мала" автора Ліана Меко. Жанр книги: Короткий любовний роман.
Книга «Мала, Ліана Меко» була написана автором - Ліана Меко. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Мала, Ліана Меко" в соціальних мережах: 
Я майже зламався, майже поховав себе, коли в моє життя увірвалося оте мале невгамовне торнадо. При першому знайомстві вона прийняла мене за бомжа, накричала, обізвала, та ще й окропом облила. А вже за кілька днів заявила: любити тебе буду, хочеш ти того чи ні! Я не хотів - ну куди я подіну п'ятнадцять років різниці у віці? Відштовхував її від себе, відмовляв, тікав, чинив опір. Та хіба торнадо можна зупинити...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 53
Перейти на сторінку:
1

Зв'язатися з нашими держорганами - вважай, нервовий зрив забезпечений. Півдня мені довелося бігати з кабінету в кабінет, від однієї контори до іншої. І все без толку: я ні при посаді, не маю жодних прав і взагалі - ніхто, і звуть мене ніяк. По-хорошому, не варто було вплутуватися в цю справу, і залишити завдання розбиратися з проблемою людині, яка відповідала за бізнес і, власне, володіла ним, але я не на жарт злякалася за Тамару Сергіївну: вона ледь не в припадку билася від обурення і злості.

- От же гівно малолітнє. Я до нього по-доброму, по-хорошому, пожаліла паразита. Роботи в країні немає, а йому сім'ю годувати... - Кричала літня жінка, коли я увійшла вранці в офіс.

- Ви про кого, Тамара Сергіївна? Що сталося? - Запитала я, миттєво напружуючись - ніколи не бачила Тамару Сергіївну такою. Вона завжди здавалася мені добродушною і спокійною, навіть голосу ніколи не підвищувала, а тут он від злості аж розчервонілася вся.

- Зорін, падлюка, зголосився за заявкою до Румунії... я ще здивувалася, начебто й закордонного паспорта в нього не було, коли на роботу оформляла, а тут раптом отримав так поспішно... Ну думаю, молодець, амбітний хлопець - досить уже по Україні їздити - мені на Європу нікого відправляти - всі водії не особливо рвуться в тривалі відрядження їхати... Відправила його, заявку в Шляху оформила, аванс видала, а він, свиня, доїхав до нафтобази, кинув бензовоз і поминай як звали.

Немолода й огрядна Тамара Сергіївна дихала так важко, а руки в неї просто ходуном ходили, поки вона, метаючи очима блискавки, не соромлячись у висловах, віщала про форс-мажор, і я всерйоз злякалася за її стан. Налила з графина води, і підійшовши до жінки, пхнула їй у руки склянку.

- Ясно. Чкурнув з Вкраїни милої... - Кивнула я, коли вона влила в себе рідину. Тамара Сергіївна знову відкрила рот, блиснувши очима так, ніби збиралася видати новий потік лайки, але я зупинила її, погладивши по плечу. - Робити-то що тепер? Машину ж потрібно забрати якось, і взагалі...

Тамара Сергіївна похитала головою і грузно опустилася на стілець, важко зітхнула.

- Не знаю... - видихнула втомлено. - У поліцію треба і в ДСБТ повідомити - чого доброго ліцензії позбавлять... А за машиною тільки господар поїхати може. Назару телефоную, не додзвонюся, не відповідає мені... Сил уже немає ніяких, от чесно, Соля... - Жінка знову зітхнула, очі її раптом наповнилися сльозами. - Стара я вже, здоров'я немає. У тягар мені робота і нервування ці. Не справляюся...

- Ну що ви, Тамара Сергіївна, - захвилювалася я, сідаючи навпочіпки поруч зі стільцем жінки, - ну яка ж ви стара? Ви ще ого-го. І з усім ви справляєтеся відмінно, молоді ще фору дасте.

- Та не треба, Солю. Дурниці ти говориш. У мене тиск, і серце, протрузії в хребті - я сидіти не можу. Ходжу сюди, стараюся, стараюся заради нього засранця, а йому й діла немає - навіть на дзвінки не відповідає. Забив на все.

- Назар Андрійович? - Згадала я ім'я начальника, жінка сумно кивнула. - Хочете, я його знайду? Додзвонюватися буду, або додому піду, відшукаю, тільки скажіть, де...

- Та знала б я, де він вештається, сама знайшла б - вуха б надерла дурневі. Ходила до нього додому кілька разів, у двері по дві години ломилася... чи то немає його там, чи то не відчиняє гад... Напевно, нажерся вщент і спить... Паразит, ховає ж себе за живо, - схлипнула Тамара Сергіївна, - як повернувся, ні слуху ні духу від нього, спілкуватися відмовляється, п'є. На фронт назад проситься, а його не беруть - непридатний він більше...

Я округлила очі і втупилася на жінку - це вперше вона дозволила собі розповісти щось про нашого таємничого начальника. І схоже одразу зрозуміла, що бовкнула зайвого: побачивши в моїх очах неприкриту зацікавленість, вона стиснула губи й відвернулася.

- Годі, не важливо це. Вирішувати треба проблему. - Жінка піднялася зі стільця, але одразу ж схопилася за стільницю, наче в неї запаморочилося в голові. Я підхопила її під лікоть і посадила назад. - Ви сидіть, Тамара Сергіївна, я сама все вирішу. - Заявила твердо, із занепокоєнням дивлячись на зблідлу жінку.  - Давайте мені номер Назара Андрійовича - видзвонювати його буду. І всі дані на водія - у ДСБТ поїду і в поліцію. Зроблю, що зможу...

Тамара Сергіївна слабко посміхнулася.

- Дякую, Соломіє. - Кивнула вдячно. - Знала, що не прогадала я в тобі...

Я на це лише кисло усміхнулася. Заздалегідь знала, що не вигорить нічого, але як я могла не втрутитися, не заспокоїти жінку? - Тамарі Сергіївні я була зобов'язана.

Вона взяла мене до себе в підручні без досвіду роботи і з незакінченою вищою в мій найважчий період життя. Півроку ми з матір'ю бідкалися країною - то в таборах для біженців, то підселенцями у чужих людей, і на вокзалах доводилося ночувати і навіть голодувати.

Як занесло нас до Миколаєва, я вже й не пригадаю - все їхали кудись, перебиралися з місця на місце в пошуках прихистку. Тижні й місяці злилися в один суцільний нескінченний день, який здавалося ніколи не скінчиться, міста змазалися в одне велике сіре небезпечне місце, де не було тиші, не було спокою, і все було просякнуте страхом та відчаєм. Куди не піди, куди не поїдь - скрізь тільки біль і жах. У кожного свій, і кожен ним набитий під зав'язку, просякнутий по вінця, а все одно людяність не втрачають. Допомагають, як можуть.

Ось і нам допомогли добрі люди. Провідник поїзда, як почула звідки ми, і що будинок наш розбитий, місто зруйноване повністю й захоплене окупантом, перша простягнула руку допомоги. І щойно поїзд прибув до Миколаєва, одразу ж закликала армію волонтерів нам на допомогу. Прямо з вокзалу нас відвезли і розмістили в гуртожиток, а вже наступного дня мені зателефонувала Тамара Сергіївна і запропонувала роботу - помічником бухгалтера.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мала, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Мала, Ліана Меко"
Саша
Саша 8 лютого 2024 12:29

Класна книга. Читається на одному подиху