Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 23.

Минуло два місяці..

Я з Артуром сьогодні мала повернутися у рідне місто. Робота в Карпатах, точніше певний її етап,завершився.

Ми з ним добре попрацювали і зробили поки що майже все,що хотіли. Було знайдено чудове місце для будівництва курорту і складений приблизно кошторис.

За цей період сталося доволі багато подій,я познайомилася з нереальною кількістю людей і стала доволі хорошим працівником для брата.

Що стало неабиякою новиною перш за все для мене. Я не думала, що зможу брати на себе велику відповідальність і не впасти,як то кажуть,лицем у багнюку.

Також, виявилося, що мені подобається такий стиль життя. Постійна зайнятість і ділові костюми, зустрічі,обіди і врешті решт спілкування.

Я навчилася правильно розставляти пріоритети і заглядати задовго наперед.

Але це, мабуть, занадто нецікаво. Адже вам кортить дізнатися, що там відбувається між мною і Артуром.

Смію завірити вас,що все просто.. чудово. За весь час,що ми провели разом я зрозуміла, що він для мене ідеальний чоловік.

Сподіваюся, що так триватиме і надалі. Ми жили під одним дахом і бували моменти, коли майже не бачилися.

Наші графіки не завжди співпадали,але коли я і Артур опинялися на відстані кроку..то все закінчувалося дуже пристрасно. Палко, гаряче і просто до шаленого крику..

Зараз ми сідаємо у літак і їдемо додому. Завтра нас чекає презентація роботи,що була зроблена за два місяці.

Я дуже хвилююся і постійно заглядаю в ноутбук. Артур навпаки - вела себе спокійно і занадто задумливо.

-Може нарешті відкладеш свій ноутбук і поговориш зі мною?-цілує мене в шию і я ледве не підстрибую на місці від несподіванки.

-Ти що зовсім мене не чула?-сміється він.

-Може...а що ти казав?-перепитую продовжуючи дивитися на цифри.

Найбільш я переживаю за них,бо не хочеться помилитися і виставити себе повною дурепою.

-Те що в тебе сиве волосся і я знайшов іншу жінку,-каже мені Артур.

-Із сивим волоссям ти будеш ще неймовірнішим,-відповідаю йому і перегортую сторінку.

-Серйозно?-запитує мене.

-Так,любий,-відхиляюся, щоб поцілувати його.

Але зустрічаюся з бурею сміху.

-Що?-нерозуміючи запитую.

-Я кохаю трудоголіка,-продовжує сміятися Артур.

-З чого ти взяв,що я трудоголік?-складаю навхрест руки.

-Бо ти нічого не чуєш і не бачиш за цим,-вказує на ноутбук.

-Я все чудово чую і знаю, що іншої в тебе не має,бо тобі дороге своє життя,-тепер вже усміхаюся я.

-То ти все чула?-недовірливо дивиться.

-Так,але я хочу, щоб все було ідеально. Тому,маю знову перечитати нашу презинтацію,зрозумій мене,-благаю його.

-Я розумію і впевнений, що там все ідеально. Але ми маємо поговорити ще про дещо важливе,-наполягає.

-Добре,-здаюся.

Може так хоч трохи відпочинуть очі.

-Я хочу, щоб ти до мене переїхала,-випалює все на одному дусі.

-Ти зараз серйозно?-здається, що очі в мене розширилися втричі.

-Так,а ти що проти?-не розуміючи запитує.

-Так... трохи,бо це дуже важливий крок,-пояснюю свій шок.

-Але ж ми весь час жили разом,то що тут складного?-продовжує Артур.

-Це інше. То робота і інше місто. Але якщо я переїду до тебе,то це вже остаточно і..

-Я не проти,-не дає мені договорити.

-Ахах..це добре,але що моя думка вже не враховується?-нагадую йому про це.

-Я не розумію з чого ти так завелася,-встає на ноги Артур.

-Ти б краще сів,бо ми скоро сідатимемо,-заспокоюю його.

-Саме так і добре було б знати,що ти вирішила,-все ж присідає.

-Дай мені трохи часу, добре?-дивлюся йому в очі.

-Але його не має,-нагадує мені,що я тільки що сама сказала.

Ми таки справді скоро приїдемо.

-Є. Ми ж спочатку поїдемо до брата. Вони з Ксенею чекають нас в гості і мабуть,попросять залишитися на ніч. Оскільки,ми давно не бачилися,-шукаю вихід.

-Це всеодно небагато,-сумно відповідає Артур,-Добре,роби як хочеш. Я всеодно тебе люблю,-цілує мене.

Проте,всю наступну дорогу мовчить аж до будинку брата...

В Ксені і Святослава все було чудово. Вони кохали одне одного і це вбачалося у всіх їх поглядах,дотиках та постійних поцілунках.

Може ще день тому такими ж були ми з Артуром. Проте,з часу нашої розмови в літаку,ми майже не говорили. Тим більше,не цілувалися..

Я розуміла з чого така напруга,але мені було складно дати те, що він хотів. Я його дуже любила і не проти переїхати в його дім.

Але все відбувається занадто швидко для мене. Хоча я вже давно не дитина і серйозні відносини мене не лякають.

Та просто кинути свою квартиру я не хотіла. Точніше, потрібно було вирішити багато питань. Що робити з своїм житлом та доведеться перевезти усі свої речі.

І це тільки дрібниці,які прийшли в мою голову,коли я милувалася Ксенею.

Її фігура змінилася,але вона стала від цього ще красивішою. Живіт був доволі помітним і я трималася, щоб не погладити його.

А ще не могла відчувати й надалі цей холод від Артура. Тон,коли вечеря нарешті закінчилася і ми таки залишилися з ним в будинку брата,я вивела Артура на розмову.

-Ти хіба не втомлена?-запитує він,бо я не дала йому просто лягти в ліжко.

-Ні,я занадто бадьора і хочу поговорити про те..що ми не встигли в літаку,-не знаю, як йому пояснити.

Я так і не підібрала необхідних слів і ще докінця не знаю, що вирішила.

-Єво, можеш нічого не казати. Я люблю тебе і не мав так квапити. Проте, мені прикро, що ти не хочеш вставати зі мною кожного ранку і пити каву,яку я тобі готував два місяці й надалі.  Тому..

-Чекай,я саме це і хотіла сказати.  Я хочу пити твою каву і тільки твою,бо вже не уявляю іншого ранку. Але мене лякає те, що..що я в побуті не така,яку ти звик мене бачити. Я може не постійно буду красивою і може не так смачно готую,а ще..

-Єво, якщо тільки це тебе хлилює,то не варто. Бо я з'їм з твоїх рук,що завгодно. А ось без тебе більше не хочу,-міцно притискає до себе.

Не знаю чому,але на очі навертаються сльози.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍