Олег Федорович Чорногуз - Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз

підвела високо обскубані брови, не второпавши нічого зі сказаного, почувши цю дивну мелодійну мову, схожу чи то на італійську, чи швидше — на португальську. Вона спочатку заслухалася, а потім, знову звертаючись до П’єра, поцікавилась:

— Відповідно до персонального стилю, що хотіла б вибрати міс: витончений шик у стилі класики епохи Людовіка XV? Чи — строгий, традиційний в стилі королеви Вікторії, або, — вона на мить зупинилася, помітивши певну розв’язність, коли не сказати, з її погляду, певну розбещеність веселої красуні, додала: — високий стиль, що найбільше пасує сексуальному?!

«Доктор Живаго» переклав:

— Скажіть їй, що ми сексуальні і без «кутюр від високої моди». Жартую. А перекладіть, П’єре, нас цікавить класика і ще раз класика. Мода Вікторії померла, хай знову живе мода! Класика померла — хай вічно живе класика.

— О, — промовила мадам, ніби за кілька хвилин вивчила українську мову. Вона без перекладу зрозуміла, чого хоче Роксана. Що сказав на її репліки наречений, мадам уже не цікавило. Вона подала знак, і дві «міс фотомоделі» винесли елегантно класичні білосніжні й золотаві «Шанель» і «Мюледі». Роксана наважилася було роздягнутися просто перед усіма, але строга мадам її застерегла жестом. Ти, мовляв, хоч і красуня, але нам твої природні принади посеред зали ні до чого, і запросила Роксану до особливо святкової зали з масою дзеркал, схожих на ті, які вона вперше зустріла в спальні Вітольда у готелі «Прем’єр-палац».

Обидві весільні сукні було припасовано й справді до кожного сантиметра, якщо не кожного міліметра її чудової фігурки.

— Класика! — вистрелила фразу Роксана. — Класика і ще раз класика й ніякого авангарду. Сексуальність ми самі організуємо. Після весілля, — і підморгнула одній з фотомоделей. Француженка кивнула і люб’язно посміхнулася у відповідь.

— Загорніть, — наказала Роксана. — Але ніжно. Так, як загортає мама своє перше дитятко після першого народження.

П’єр, посміхаючись, переклав. «Мадам Тюссо», як про себе назвала її Роксана, скоріше й справді скидалася на воскову фігуру, ніж на мадам із салону «кутюр» на вулиці Монтеня. Такої веселої й життєрадісної нареченої-жартівниці їй ще, здається, не доводилося зустрічати у своєму butik, як і нареченої, що придбала відразу дві сукні на своє весілля.

Мадам підійшла до «Доктора Живаго», який їй, вочевидь, найбільше сподобався з усієї цієї компанії, і попросила П’єра Пастернака записати у їхню Всесвітню книгу замовників персональних суконь «від кутюр» з автографом творця, країну і місто, звідки приїхала «міс-наречена», і в двох словах пояснити, де приблизно знаходиться така держава Україна — в Європі чи Азії. Коли «Доктор Живаго» її повідомив, що Україна розташувалася в самісінькому центрі Європи, мадам здивувалась і висловила своє припущення:

— О! — Випалила вона своє улюблене найкоротше слово. — Це щось на зразок Монако чи Монте-Карло, чи князівства Ліхтенштейн?

Коли їй дохідливо пояснив П’єр Пастернак і переконав, що ця країна за територією більша, ніж Франція, мадам Жаннет (гості на прощання дізналися, як звати власницю бутіка) більше не вгадувала нічого.

— Її пра-прабабуся Анна, — додав веселий Шарль, звертаючись до мадам Жаннет, — перша королева Франції. А пра-пра-правнучка, — він показав на Роксану, — нещодавно своїй пра-пра-прабабусі поставила за свої кошти бронзовий пам’ятник в абатстві Вільє під Парижем, і я щиро раджу мадам Жаннет туди найближчим часом поїхати, аби пізнати анфас і профіль нареченої. Саме з неї кращий скульптор України-Руси ліпив образ французької королеви — українки Анни.

— Батько французької королеви київський князь Ярослав Мудрий, — додав «Доктор Живаго», — ще в ті далекі часи будував у Європі Європейський союз. Мудрий князь віддавав своїх доньок красунь за європейських принців — майбутніх королів... Для тиші й спокою в Європі...

— О, — здивувалася мадам Жаннет.

— Доньки були типові репродукції мадам Роксани, — посміхнув­ся Шарль.

— О, — повторила «мадам Тюссо» своє найкоротше слово, а точніше — вигук, на який вона спромоглася, заскочена такими історичними фактами, пов’язаними між Францією і Україною, про яку вона до цього взагалі, здається, не чула, живучи у світі високої французької моди і всього того, що навколо неї крутиться.

— Після цього ви розповідатимете, — вів далі, завівшись у своїй фантазії вже П’єр Пастернак, — своїм поважним гостям не лише про походження білої весільної сукні епохи королеви Вікторії, а й значно поповните і без того свої глибокі енциклопедичні знання ще однією королівською історією, якої ви мали честь щойно торкнутися, мадам Жаннет, а я до вас, — П’єр нагнувся і своїми товстенькими губами ощасливив сині прожилки на правій руці господарки бутіка. І додав: — Торкнувся власного рукою, мадам Жаннет, у власному салоні високої моди.

— Мерсі, мсьє П’єр. Мерсі, — і мадам Жаннет, ніби не вірячи своїм маленьким білим, щедро напудреним вушкам з золотими сережками і ледь помітним голубим вкрапленням у них діамантів, глянула ще раз на Роксану зовсім іншим, ніж до цього, поглядом.

Роксана їй вдячно посміхнулась і, кліпнувши своїми, мов віяло віями, підморгнула: «Мовляв, усе те, що сказав П’єр Пастернак, чистісінька правда, мадам. Гадаю, така ж, як і ваші браслети на руках — із чистого золота».

— Мерсі, мсьє Шарль, — ще раз щиро подякувала мадам Жаннет і подала кожному з них почергово свою худеньку, жовтаву, з синьо яскравими прожилками руку.

Проводжаючи «Мерседес» останнього випуску, «мадам Тюссо» ще довго дивилася відвідувачам з України вслід, не знаючи, після підморгувань Роксани, що тепер і думати, коли довідалася про такі прогалини на своєму інтелектуально-енциклопедичному полі знань.

Роксану в Парижі захоплювало все: від сліпучого блиску надмірної святковості двору Людовіка XV до помпезного шику бульварів наполеонівської епохи. Вона їхала Парижем, милувалася «містом кохання», і їй ввижалося, що перед нею казковий міраж її дівочих мрій. Розкішні вітрини магазинів, ніби безтурботні красуні на пляжі, що напоказ перехожим показують свої гарно засмаглі під полудневим сонцем ледь помітні на загорілих грудях бюстгальтери і розмаїття сексуальних трусиків на чарівних стегнах аж випиналися на проспекти і бульвари своїм розрекламованим склом та безліччю товарів.

Музейні палаци скидалися на стражів порядку, які охороняли дух епох, починаючи від примітивного зародження Парижа до розкошів і величі Третьої імперії. А нескінченність квітів і палісадників, що супроводжували м’який прокат «Мерседеса» вздовж суцільного ряду мансардних пропілей будинків, нагадував Роксані її весільний день і мить цього завтрашнього