Олег Федорович Чорногуз - Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз

прізвищем Пастернак, якого Шарль чомусь весь час називав «Доктор Живаго» і після цього щиро й заливчасто реготав, відкидаючи голову аж на підголовник сидіння авто, відвезли Роксану і Вітольда до одного з найпрестижніших готелів у центрі Парижа. Поки Шарль і П’єр бавилися кавою внизу, Роксана потягла Вітольда в душ. Він спочатку опирався і казав, що в Києві приймав ванну, але Роксана сама стягла з нього штани, ухопила, як вона висловлювалася, «за краник» і потягла його за собою, сміючись від гарного настрою і задоволення. Вітольд не опирався. Тільки побоювався критики, а особливо її постійної фрази:

— Як там наш маленький? Він ще досі дрімає над Парижем? — Роксана поливала свої плечі теплою водою душової.

Готельний номер на сьомому поверсі, з вікнами і двома балконами у двір, під якими розташувався серцеподібний блакитний басейн, що милував їхнє око, нагадував величезну овальну залу для прийому гостей і таку ж за формою світло-рожеву спальню.

— Маленький, прокидайся. Ми вже в місті кохання, — тягла вона Вітольда до спальні.

— Тільки не це, — запротестував Вітольд.

— Але він уже прокинувся. Підняв голову. Любий, ми вже в Парижі! — повідомила вона. — Над площею Пляс де ля Конкорд. Мій кучерявенький.

— Роксано, облиш, — благально мовив Вітольд. — Я після цього стаю вареним. Непрацездатним. Захочу негайно поїсти і поспати.

— А ми його нагодуємо, покладемо бай-бай. Він вже хоче... По глянь-но, як він дивиться. Любий, це ж «місто кохання». Ми ж, якщо не займемося тут коханням, підірвемо престиж столиці Франції. Нас мер Парижа не зрозуміє... Правда, маленький?!...

Вітольд у чистій білій сорочці і темних брюках кольору морських водоростей мав тепер і справді вигляд дещо стомлений і навіть трохи зажурений. Роксана у світло-салатовій сукні зі щедрими розрізами по боках з’явилась на очі новим паризьким друзям весела і життєрадісна, і їм здалося, що всю його енергію і запал, який вони бачили до цього у Вітольда, Роксана несподівано всотала на певний час у себе і, не економлячи, зараз щедро витрачала...

— Куди летимо? — запитала поважно вона.

— До Паризького стилю мод, — посміхнувся Шарль. — У вищий світ елегантності. У butik, на авеню Монтень.

Після цих слів Шарля Роксана відчула себе безтурботною королевою життя на святі щастя. Вона вдячно припадала до плечей Вітольда і щось тихе і лагідне муркотіла йому на вухо, час від часу непомітно для французів обціловувала йому то щоку, то шию.

— Сподіваюсь, помада не перших днів нашої зустрічі? — глянув він у дзеркало водія.

— Любий, а навіщо? Нами вже всі рубежі взяті і ми міцно закріпилися на перших позиціях суперника.

— Яка впевненість!

— Любий, від такої «міс королеви» не відмовиться і Париж. Чи ти це знаєш? Чи ти це оцінюєш? Чи ти вже все це усвідомив до кінця? Мільйонний електорат дивиться на твою «міс королеву» вечорами і голодними очима роздягає її, запитуючи про одне: «Кому ця красуня дісталась?» Я тобі покажу тисячу листів, починаючи від фельдфебеля і закінчуючи молодими генералами різного роду військ, які запитують мене: «Роксано, одне тільки слово у відповідь, якщо ви незаміжня, я прилечу, ні на мить не замислюючись».

— Люба, — обернувся до неї Вітольд і видав щось на зразок посмішки. — У нашій армії фельдфебелів нема.

— Будуть. Будуть, — твердо мовила Роксана. — Ми з тобою наробимо. З фельдфебелів народжуються фельдмаршали і генералісимуси. Я знаю. Мій тато читав історію воєн у вищій військовій академії.

— Ось і приїхали, — повідомив П’єр Пастернак. — Прошу, мадам, — він елегантно відчинив перед Роксаною дверці авто.

З того, як їх зустріли, Роксана зрозуміла, що про її приїзд адміністрацію Парижа повідомлено. Наречена почувалася на сьомому небі. Її щасливу і горду, не приховуючи і не соромлячись, розглядало щонайменше півтора десятки пар різноколірних і допитливих, якщо не сказати, заздрісних очей. Роксані хотілося просто тут, серед зали butik скинути з себе увесь зайвий одяг і з безтурботністю розбещеної красуні показати їм усім вроду свого тіла.

Адміністрація ж butik не поспішала з роздяганням на святі щастя. Вже немолода, але моложава мадам, представниця «Від кутюр — висока мода», вдалась до історичного екскурсу і ледь не примусила Роксану демонстративно позіхнути.

— Початок високої моди і світлого білого кольору заклала королева Вікторія в 1840 році. Вона вперше напередодні своїх заручин вибрала просту білосніжну сукню. З того часу всі дівчатка світу леліють у своїх дівочих мріях про весільне біле вбрання. До ваших послуг, мадам Роксано, — звернулася вона до нареченої по імені. — Наші дизайнери вам запропонують кілька білосніжних шедеврів, аналогів яких на сьогодні немає в світі мод — в світі від високих мод, — підкреслила вона і показала на стелю вказівним пальцем.

Після цих слів молоді дівчатка, елегантно одягнені з якимось особливим шармом, почали виносити одну за одною білі сукні різних відтінків: сніжно-білі, золотаві, з блискітками і матові, як відкриті, так і закриті.

— Тридцять суконь «Від кутюр», — повідомила урочисто мадам.

— Беру всі, — українською мовила Роксана і, усміхаючись, глянула на Вітольда. Він розгублено подивився на неї, але вона поспішила його заспокоїти: — Жартую. Невже напередодні весілля не можна пожартувати?

Мадам, лупаючи великими очима з-під великих нафарбованих повік, звернулась з запитанням до «Доктора Живаго». Мовляв, що вона сказала? Той переклав.

— О, — посміхнулася й собі строга дама, яка чомусь Вітольду нагадувала Альбіну, що на жартах не розумілася. Та й найчастіше взагалі вважала їх недоречними. — Кожна з цих суконь понад сорок тисяч євро. «Принцеса» й «Афродіта» за сорок п’ять, «Мюледі» і «Шанель» — за п’ятдесят...

— Беремо обидві: «Мюледі» і «Шанель». Чи не так, любий? — пригорнулася вона до Вітольда.

— Нема проблем, як каже в цих випадках Едуард Шор. Життя дається тільки раз і за цей час треба витратити стільки грошей, щоб нарешті вдовольнити себе і когось. Але навіщо, Роксано, дві сукні? Ти, сподіваюсь, паралельно не збираєшся ще за когось, невідомого мені, виходити заміж?

— Ні, любий. Я вірна тобі до могили. Сьогодні. Жартую. Дві сукні — на перший і другий день весілля, — посміхнулася вона. — На всі смаки: Папи і Мами.

Мадам