Вікторія Хартманн (viktoria hartmann) - На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)

Я знімаю її і Даніель загортає туди кошеня. Ми хутко йдемо до мого дому, де одразу ж піклуємося про котика. Мій хлопець годує його молоком і миє, після чого закутує в рушник і воно припиняє навкяти, засинаючи.

Філц кладе його на диван і ми сідаємо поруч із ним. Я гладжу кошеня по маленькій голівці, не розуміючи як можна було викинути це беззахисне створіння. Даніель тим часом розмовляє по телефону, але потім закінчує розмову і дивиться на нас.

— Я не можу його залишити, — засмучено кажу я. — Хазяйка квартири не дозволить тримати тваринку. Мені доведеться шукати іншу квартиру, якщо я хочу за ним доглядати.

— Ми можемо віддати його в добрі руки, — каже Даніель. — Я знаю людей, котрі допоможуть.

Мені шкода, що я не можу залишити його собі. Цей пухнастик заслуговує хорошої сім’ї і я б з радістю дала йому це, але не можу. Шукати зараз квартиру було дурною справою, адже я вже заплатила за оренду цієї. До того ж, я не готова знову до переїзду, тому що тільки-но освоїлася тут.

— Ти можеш його забрати собі? — запитую в Даніеля.

— Я дуже рідко буваю вдома, а йому потрібен постійний догляд, — відповідає Даніель, не приховуючи свого жалю в очах. — Більшість мого часу займає робота.

— Так, я розумію…

Даніель допомагає облаштувати коробочку для котика і перекладає його туди, залишаючи у вітальні. Ми йдемо на кухню і він сідає за стіл, доки я наливаю склянку води і випиваю разом з таблеткою від головного болю. Хлопець бере мене за руку і я сідаю до нього на коліна, отримуючи поцілунок у скроню.

— Ти залишишся? — тихо запитую, обіймаючи хлопця за шию.

— Якщо тобі це потрібно, то так.

— Мені просто не віриться, що люди можуть так вчиняти. А якби ми не знайшли його?

— Впевнений, що його б знайшли інші люди.

Я позіхаю, притискаючись до Даніеля. В його обіймах тепло та затишно, що нагадує мені про мій дім в Україні.

— Ходімо. Ти втомилася.

Я хочу підійнятися, хоч сонна, втомлена і мене ледь несуть ноги, але щойно я стаю на ноги, як Даніель знову бере мене до своїх рук і відносить до ванної. Він кладе мене на ноги, після чого я йду в душ, а хлопець перевіряє котика.

За декілька хвилин ми зустрічаємося в ліжку, де він міцно мене обіймає, шепоче, щоб я ні про що не хвилювалася і заспокійливо гладить, як те кошеня, доки я засинаю.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно