Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

Денис усміхнувся і кивнув:

— Звісно, я тебе відвезу.

Ми швидко зібралися, і вже через кілька хвилин їхали вулицями міста. В салоні автомобіля панувала приємна тиша, і я насолоджувалася кожним моментом поруч із ним.

Коли ми під'їхали до мого будинку, Денис дістав портмоне. Я здивовано спостерігала, як він вийняв купюру і простягнув її мені.

— Це що? — запитала я, не розуміючи.

В ту мить мене охопила хвиля образи. Усі радісні емоції від ранку розчинилися, залишивши тільки гостре відчуття незадоволення.

— Я тобі що, повія якась? — гаряче вимовила я, відчуваючи, як на щоках спалахує гнів.

Денис на мить здивувався, а потім раптом засміявся, і цей звук був настільки щирим і теплим, що я сама ледь не усміхнулася.

— Сонечко, — сказав він, ніжно пригортаючи мене до себе, — це тобі на таксі. Ти ж залишила машину на парковці біля офісу. 

Я почервоніла від сорому, усвідомивши свою помилку. Очі мимоволі опустилися до землі, і я тихо пробурмотіла:

— Пробач… Я… неправильно тебе зрозуміла.

Він підняв моє підборіддя і подивився в очі:

— Все добре. Просто хочу допомогти.

— Я не візьму… — почала я, але Денис наполягав.

— Інно, візьми. Будь ласка.

Я зітхнула, взяла гроші, і ми поцілувалися на прощання. Його губи були теплими, як і раніше, а всередині мене залишилося приємне відчуття від цього моменту.

Коли він поїхав, я зайшла до себе додому, привела себе до ладу, переодягнулася у свіжий одяг, намагаючись водночас зібрати свої думки. Я знала, що сьогодні маю зробити те, що відкладаю вже довгий час. Мене охопило хвилювання, але я розуміла, що так більше тривати не може.

Перед самим виходом я набрала номер батька. Тривога росла з кожним гудком у слухавці. "Він же може не відповісти..." — подумала я, але саме в цей момент він взяв трубку.

— Привіт, доню, — пролунав його спокійний голос.

— Привіт, тату. Ти сьогодні вдома? У тебе буде час зустрітися зі мною? — я намагалася зберігати спокій, але голос видавав моє хвилювання.

— Звісно, доню. Заїжджай ввечері, поговоримо.

Полегшення змішалося з тривогою. Я знала, що розмова буде важкою, але більше не могла тягнути з цим.