Tama Lisn - Гарантія на кохання, Tama Lisn

Дівчина граціозно поставила тацю на стіл, вигнувши спину. Я з цікавістю спостерігала за її пересуваннями, і Сашко теж не приховував свого інтересу. Чорт, прикро.

- Залиш, я сам. - Дівчина почала розливати окріп по чашках. - Дізнайся чи на місці Микита і йди. Там нічого термінового, завтра доробиш.

- А як же перевірити терміни та договори, потрібно ще...

- Договори юристи перевірять без тебе, все інше, я сказав, доробиш завтра.

- Іду.

Каміла не менш граційно вийшла, а Сашко розлив чай по чашках, одну приніс мені.

Зателефонував робочий телефон на столі.

- Так. - Сашко взяв слухавку.

- Микита Володимирович на місці. Сказати, щоб зайшов? - Дзвонить Каміла, її голос я виразно чую в слухавці.

- Ні, я сам до нього сходжу.

Він поклав трубку на апарат і повернувся до чаю.

- Навіщо ти її прогнав? - поцікавилася.

- Хочеш поспілкуватися? - відповів роздратовано.

- Ні. - Відповіла чесно.

У двері постукали. Після гучного «так» до кабінету зазирнула секретарка.

- Хотіла повідомити, що йду й сказати до побачення.

- Бувай. - Відповів грубіше ніж слід.

Що відбувається? Щось між ними було? Чи є?

- Я зараз повернуся, схожу за Ніком. - Сказав, ніби виправдовуючись й вийшов.

Він що побіг слідом за нею, серйозно? Власне, а чому б і ні? Я з'явилася у його житті так само зненацька, як сніг на голову. Було б дивно якби в Олександра не було особистого життя і така дівчина як Каміла цілком йому підходить.

Я просиділа в кабінеті не менше двадцяти хвилин й вирішила прогулятися. Навіщо я собі брешу, я пішла на пошуки Олександра. У той момент я була засмучена і готова до чого завгодно, уявляючи як Сашко затискає секретарку в одній з офісних підсобок.

Невдовзі почула голоси, правда Камілою тут і не пахло. Точніше пахло, адже її неприємні парфуми просмерділи собою весь коридор. Один голос належить Сашкові, інший мені незнайомий. Цікавість страшний гріх і з ним мені не впоратися. Виходить, не така вже я й безгрішна.

- Що ти взагалі твориш? - Сказав незнайомець. - Ти підставляєшся на рівному місці, ти це розумієш?

- Я усе розумію і це не твоя справа.

- Що означає не моя справа? Я з самого початку був проти твоєї витівки.

- Та мені начхати, що ти там проти.

- Я це вже зрозумів. Тільки май на увазі – тут і моя частка вкладена і я ризикую не менше тебе. - Повисла тиша. Я хотіла піти, але незнайомець продовжив. - Я не зрозумію, вся справа в цій дівці? Якщо так, то трахни ти її вже, і заспокойся.

- Заткнися. - Сашко перейшов на крик.

- А то що? Через бабу мені по морді даси?

- Вона моя дружина, і все, що відбувається, між нами, тебе не стосується.

- Ще і як стосується, якщо від цього страждають мої гроші. Спочатку ти за нею стежиш, що далі? Ти втрачаєш здоровий глузд, ти це розумієш?

- Я тобі сказав, це моя справа. - Почувся гучний звук удару об стіну. Мабуть, Сашко таки вийшов із себе.

- Придурок! Роби як знаєш. І не говори потім, що я тебе не попереджав.

- Все вийде як заплановано, я певен.

- Я певен. - Противним тоном передражнив незнайомець. - Ти навіщо Камілу вигнав? Може знадобиться ще. Вона гарненька.

- Гарненька. - Відповів Сашко, а мене боляче кольнуло в районі серця. - Гарненька, тільки гумова, як іграшка антистрес. В ній все штучне.

- Цицьки натуральні, я сам перевіряв.

- Почекай.

Більше підслуховувати не було можливості, адже двері перед моїм носом відчинилися.

- Давно тут стоїш? - Зло дивиться на мене чоловік.

- Достатньо. - Холодно відповіла.

- І що мені робити з тобою? - Він застогнав й втягнув мене до кабінету. - Познайомтеся, це Микита, а це Оля. Це мій друг, а це моя дружина.

Незнайомець підійшов до мене і простяг мені руку для привітання. - Микита. - Представився. Я ж руки демонстративно не подала. - Дуже може вийти, що колишній друг, правда, Ольго? - Запитав він у мене.

- Швидше у Сашка з'явиться колишня дружина. - У тон йому відповіла.

- Так, все. Припиняйте. - Втрутився мій чоловік. - Ти не мусила це чути, а ти не мав цього говорити. На цьому й закінчимо.

- Нік, увечері чекаю на результат. Ходімо, Оль.

- Із задоволенням.

- Друже, тримайся. На тебе чекає серйозна розмова. - Крикнув Нік нам навздогін.

Сашко повернувся, щоб закрити приймальню та кабінет, А я чекала на нього у коридорі й розглядала картини на стінах. Цікаво, що Нік мав на увазі, коли попереджав Олександра про небезпеку та ризики?

Спускалися ми мовчки, і в машину сіли у теж повній тиші. Сашко трохи постояв біля машини, покрутив у руках пачку цигарок, але так і не закурив. Зауважила, що кісточки на правій руці чоловіка обдерті.