Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

— Здається, не так уже й непомітно все пройшло, — Фендерсон нерідко озвучував власні думки Фелікса. Старий друг батька виглядав приголомшеним, але своїх почуттів щодо зцілення вголос не висловив. Він завжди знав, коли у короля можна запитати, про щось, а коли не можна.

— Ви як завжди маєте рацію. Але до палацу чутки не дійдуть. Люди там надто зайняті, щоб взагалі зайвий раз вийти в село. Епс.

— Так, Ваша Величність.

— Я хочу відпочити кілька годин, продовжимо пізніше.

Фендерсон кивнув:

— Вам щось потрібно?

— Ні, ти можеш бути вільним, — Фелікс швидким кроком, наскільки це було можливо у його фізичному стані, пішов у бік палацу. Він уже не хотів відвідати печеру із сенеялами. На подорож до моря також треба було б витратити багато сил. Він хотів просто сісти в крісло і трохи подрімати.

Коли Фелікс опустився в м'яку пелену оббивки, події цього ранку знов почали виринати в його свідомості. Здавалося б, нічого особливого: всі здивувалися, що він це зробив, адже він раніше нікого не лікував. Але щось усередині нього стало особливим. Це відчуття. Йому сподобалось. Їх здивування та захоплення. І крики цього хлопчика про те, що він тепер нормальний. Те, як він втік зі своїм змієм так швидко, наче вітер. Це Феліксу теж сподобалося. І ця дівчина з іншого світу – Джейн. Вона цілувала ноги хлопчиська, плакала, і долоню до серця притиснула з вдячністю до короля. Адже вона знає хлопчика лише кілька тижнів. Чому їй не начхати? Вона виглядала так, ніби ці ноги зробили її найщасливішою у світі... Якби Фелікс міг відчути себе щасливим лише від вигляду чиїхось здорових ніг. Або чиєїсь радості. І може бути...

Ні, ні, йому байдуже. Він не дозволить собі шкодувати їх чи радіти за них. Йому немає до них жодної справи. Більше він нікого лікувати не збирається. Батько вже зробив помилку, але він не зробить. Батько любив жителів Айронвуда, перейнявся до них усією душею і заплатив за це своїм життям та життям своєї сім'ї. Фелікс цього не повторить. Ніколи.

Думки почали плутатися, і король поринув у блаженний сон.

* * *

Джейн знала Едмунда лише два тижні, але вона була така за нього щаслива. Адже всі діти у всіх можливих світах заслуговують на те, щоб бути здоровими. Як же сталося, що Фелікс вилікував його? Вона не розуміла. Невже їй вдалося переконати короля перейнятися до проблеми цих людей!

Коли нарешті мешканці села розійшлися у своїх справах, мати Едмунда ще раз її обійняла.

- Дякую вам, леді Джейн.

— Я не розумію, чому ви мені весь час дякуєте, адже це король вилікував ноги Едмунда.

- Так, король. Але ви напевно маєте до цього відношення. Він ніколи нікого не лікував і раптом за два тижні після вашої появи зцілив ноги мого сина. Тим більше, всі знають, що ви проводите багато часу в сірому будинку. Вам небайдужі ці люди. Ви зробили щось, через що король Фелікс вилікував мого сина. Недарма багато хто думав, що ваша поява буде для нас такою ж знаменною, як і поява Батька. Я така щаслива, що Едмунд не піде від мене в моторошне відчужене місце, тепер він такий самий, як усі, — жінка сяяла від щастя.

— Може я й причетна до одужання Едмунда, але не варто мені дякувати. Тим більше – не варто порівнювати мене з Батьком. Я лише звичайна дівчина. Фактично, можете вважати, що я просто поговорила з королем. Якби король сам не захотів це зробити, то не зробив би, незважаючи ні на що.

- Ви дуже добра. Просто поговорили... З ним розмовляють натовпи людей щодня, але чомусь саме після вашої розмови він зробив такий вчинок.

Джейн почувала себе ніяково від вдячності жінки саме їй, а не Феліксу.

— Я не спитала минулого разу ваше ім'я...

- Нелія.

- Мені вже час, Неліє, - Джейн хотілося залишитися наодинці.  — А вам тепер треба навчитися стежити краще за Едмундом. Здається, він утік кудись дуже далеко.

Жінка засміялася, витираючи рукою очі, в яких знову стояли сльози.

— Так, треба стежити краще. Я не звикла, що він може втекти так далеко від села.

І вона знову обійняла дівчину. Не передати словами, яке щастя панувало у душі Джейн в цей момент. Вона відчувала, як життя двох людей змінилося назавжди.

Джейн неквапливо пішла до парку і за кілька хвилин уже сиділа на лаві біля одного з маленьких озерець. У воді плескалася невідома їй маленька строката пташка, яка відразу ж нагадала їй таких улюблених мандаринівок Анабель. На мить їй стало сумно, але сьогодні безперечно був не день сумних думок. Її серце переповнювала радість. Джейн вже не випадково опинилася у цьому світі, тепер у її присутності тут є сенс. І навіть якщо вона ніколи більше не побачить своїх рідних, все не буде марно. Її стараннями один маленький хлопчик став щасливим. Його мати щаслива. Жителі Великих Садів краще ставитимуться до короля. А сам він, можливо, стане на крок ближчим до них.

Фелікс виглядав таким блідим і знесиленим, мабуть, лікувати  людей не так просто, як вона могла подумати. Схоже, витрата сил позначається на його здоров'ї. За весь час в Айронвуді вона вже встигла звикнути, що тут ніхто не хворіє, але Фелікс з іншого світу і чи так добре він почувається, як інші?