Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Джейн усміхнулася і зазирнула до кімнати.

- Анабель, Тоні, гасіть світло, вже пізно.

Клацнув вимикач, і в будинку стало зовсім темно. Джейн із Феліксом руками намацували дорогу до сходів. З дитячої лунало приглушене хихотіння.

Джейн з Феліксом тримаючись за руки обережно пробиралися сходами, щоб не впасти.

— Ну, треба ж, вимкнули всі лампи, вдавали, що спимо, а вони там сидять, базікають. Тепер пробираємось у темряві, — Джейн і сама захихотіла.

Фелікс раптом зупинив її посеред сходів.

— Я так ніколи й не казав тобі, який щасливий, що зміг повернутися.

— І ти не боїшся цього світу, де з нами може статися що завгодно?

— Поки що з нами відбувалося тільки найкраще, я хочу вірити, що так буде і надалі.

- Тут так темно, я навіть не бачу твоїх очей, - Джейн лагідно провела рукою по його щоці.

— А мені здається, тут дуже ясно, як у печерах із сенеялами. Від тебе розсіюється світло й освітлює все довкола.

Джейн засміялася.

— Добре, що в Айронвуді всі так поетично розмовляють. Цю звичку ти не втратив, і вона мені подобається.

— Ні, я давно дуже дивно розмовляю. У мене залишилася лише одна звичка з Айронвуду – казати правду.

— Ой, ти її ніколи не казав.

  Фелікс теж засміявся. Вони дивилися один на одного або принаймні думали, що дивляться. Очі так і не звикли до темряви.

- Шкода, що ми так більше й не побачили сенеял, - сказала Джейн.

- А мені не шкода. Я бачив їх востаннє разом з тобою, і ця остання зустріч була найкращою.

Фелікс ніжно поцілував її в щоку, і вони спустилися на кухню.

   Вітраж з мандаринками блищав у ледь помітному світлі місяця. Джейн завжди любила дивитись на цю картину перед сном. Ось уже дійсно пара на все життя. Дівчина думала, що в будь-якому світі можна захоплюватися чимось зовсім різним: помаранчевими качками, хробаками чи летючими тюленями. Головне, захоплюватися коханням. Форма не має значення.

Кінець