Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

У Моріоні ненавидять демонів. Та ще більше там ненавидять Ізаріду. Імперія завдала мешканцям цієї країни так багато лиха, що навіть через півстоліття вони не готові пробачити. Але мені доведеться вирушити туди. Бо я отримала звернення від колишньої мешканки Ізаріди. Вона благає про допомогу, і я не зможу покинути її напризволяще у країні де триває громадянська війна. Навіть якщо виявиться, що за мною полюють наймані вбивці, а серед них невловимий Тіньмар - найкращий з мисливців за головами, я не злякаюся. А можливо, саме там, у незнайомій ворожій країні я знайду справжнє кохання.

1

- Ти нікуди не поїдеш! - від крику Дорайна скло у шибках злякано затремтіло.

Я виявилася більш міцною. Продовжуючи фасувати папери у різні теки, я підняла голову і подивилася у вічі другові. Він гнівно грюкнув дверима, зачинивши їх за собою, і підійшов ближче до мого столу. Для розлюченого демона мій скромний кабінет був надто малим.

Вечір пофарбував небо у рожево-помаранчевий, і за вікнами панувала приємна сепія. А Дорайн, наче грозова хмара, навис над моїм столом:

- Ти взагалі чим думаєш?! - обурено спитав він. У сірих очах яскраво сяяли блискітки. - Ти вирішила самостійно вирушити у країну, де ненавидять демонів та усіх, хто повʼязаний з Ізарідою?! І коли ти взагалі планувала мені про це сказати? На що ти сподівалася?

- На те, що ти будеш зайнятий вагітною дружиною, - зітхнула, зав'язуючи першу товсту теку.

- Айро! Дивись на мене! - Дорайн стукнув долонею по столу. Письмове приладдя злякано застрибало по дереву, але демон не звернув на це увагу. - Ти наражаєш себе на небезпеку! У Моріоні зараз йде громадянська війна. Проти легітимної влади виступив націоналіст, який стверджує, що демонів, які мешкають на території країни, треба вбивати у концтаборах! Він зібрав власну армію. Там справжня війна! Куди ти зібралася?

- Заспокойся, Дор! - я спокійно пройшла повз друга, поклала теку на визначене для неї місце у шафі, потім повернулася до столу. Дорайн свердлив мене поглядом, а я продовжила тільки коли сіла у своє крісло. - Я ж не полізу на фронт. Буду уникати небезпечних місць. Мені треба лише знайти одну дівчинку і повернути її в Ізаріду.

- Хай поїде хтось інший! - не хотів змиритися з моїм рішенням друг. - Чи ти одна працюєш у цій конторі?! Куди ти діла усі мої гроші, які я тобі віддав?!

- Та тихо ти! - не витримавши, я підвищила голос. З викликом глянула на Дорайна: - Ти дійсно думаєш, що я витратила усе на свої сукні?!

- Ні, - чоловік відхитнувся від столу, усвідомивши, що перегнув. Трохи заспокоївся і сів у крісло навпроти. Та не полишив спроб відмовити мене: - Але чому їдеш саме ти? Айро, ти надто відома особа! Твій батько був логофетом Ізаріди! Ти ласий шматочок для того божевільного, який мріє захопити владу. Як його там звуть?

- Фарельд Німус, - підказала, лишаючи останній підпис на документі.

- Саме так. Він з радістю тебе зустріне, Айро!

- Я не збираюся кричати на усю Моріону хто я така і чому приїхала! - прошипіла я, впершись поглядом у друга. - Припини вже істерику.

- Істерику? - ледь не захлинувся повітрям від образи Дорайн. Він провів рукою по сірому костюму, оглянув книжкові шафи, крім яких у мій кабінет помістився тільки стіл і два крісла, а потім знову подивився на мене: - У тебе є хоч одна вагома причина їхати у Моріону самій?

- Так, є! - я відсунула від себе документи, звільняючи на столі трохи місця. Склала руки перед собою і, наче доповідач, почала перераховувати: - По-перше, у Фонді все ще не вистачає робітників. І усі мої спеціалісти зайняті справами та судовими позовами. Крім того, на мене працюють лише два демони, а інші працівники - люди. Демону вижити у складних обставинах буде простіше, але єдиний вільний працівник - це я. Тим паче та дівчина написала мені особисто. Значить, вона мене знала. Але зараз вона зникла. Вона не відповіла на мій лист. Їй може загрожувати небезпека, і я маю допомоги.

- А якщо вона вже мертва? - припустив Дорайн. - Ти поїдеш туди шукати привида!

- А якби там була Елері, ти б хотів, щоб її покинули?

Дорайн зчепив зуби та відвернувся. А я втомлено прикрила очі та потерла пальцями лоба:

- Вибач, Дор. Я не хотіла таке казати. Просто останні два дні я вислуховую нотації від усіх. Від батька, від Крайта, від колег.

- То може вони мають рацію? - тихо спитав Дорайн. У його тоні я відчула страх за мене. Я розуміла, що він хоче вберегти мене. Але не могла відмовитися від того, що збиралася зробити.

- Мають, - кивнула я. - Це дійсно небезпечно. Але я на твою думку така вже слабка і дурна?

Дорайн підтиснув губи. Кілька секунд просто дивився на мене, потім піднявся з крісла. Засунув руки у кишені.

- І у мене немає жодного шансу тебе відмовити?

- Немає!

- Тоді я поїду з тобою! - вирішив Дорайн. Я скептично вигнула брову:

- І залишиш вагітну Елері та цілу академію з проблемними дітьми без нагляду?

Друг ображено скривився і зробив глибокий вдих. Деякий час ми мовчали, а потім Дорайн вимовив:

- Я знайшов контору, яка забезпечує супровід і захист в усіх країнах. Вони працюють навіть у гарячих точках. Я уже звʼязався з ними. Тебе зустрінуть тільки-но ти зійдеш з потяга.

Я ошелешено вирячилася на друга.

- Ти вже домовився? Це ж напевно дуже дорого!

- Дорого, - кивнув чоловік, не дивлячись на мене. - Тому заплатив я. Бо у твоєму Фонді, як завжди, знайдеться набагато більше важливих речей, ніж твоя безпека. А я переживаю за твоє життя, тому звітувати твої охоронці будуть переді мною!

Я посміхнулася і похитала головою. Дорайна ніщо не зможе виправити. Він завжди піклувався про мене, наче старший брат.

- А для чого тоді була уся ця вистава з криками?

- Повинен же я був хоч спробувати, - знизав плечима чоловік. Потім поглянув мені в очі та зітхнув: - Але я надто добре тебе знаю. Тому не сподівався, що ти передумаєш. А я дійсно не можу залишити Елері одну на останньому місяці вагітності.

Я декілька миттєвостей вивчала друга поглядом, а потім підвелася, обійшла стіл та обійняла його.

- Дякую тобі!

Дорайн з важким серцем обійняв мене у відповідь, але все ж суворо наказав:

- Але від охоронця ні на крок. Він зустріне тебе з потяга і проведе назад. Домовилися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍