Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Коли померла дівчина, яку кохав. Меган.

Він одразу опускає погляд й продовжує перебирати струни.

— Хіба ти винен, що відчував біль? Емоції — нормально. Всі відчувають їх. Всі під їх владою так чи інакше. 

— Знаю. Але я не можу контролювати потік слів, коли серджуся. В мить агресії мені хочеться змусити біль зачепити кожного, тому я вдало вмію знайти слова, якими раню інших.

Сумно всміхаюся.

— Більшість так поводиться, Колін. 

— Я не маю права. Зараз я публічна особа, окрім цього тепер займаю місце голови “Тріо”. 

— Тоді знайди щось, де можеш випускати емоції. Бокс чи….я не знаю, щось подібне.

Вейн усміхається, в очі мені дивиться тепло.

— Можна питання? 

— Звісно.

— Ти справді готова сісти замість Деймона? Взяти вину на себе? 

Хмурюся й глибоко вдихаю.

— Фактично я винна у смерті Дорана. Я хотіла помсти, і….

— Але ж Деймон влаштував все, він штовхнув. Чому ти готова заради нього загубити власне життя? 

Серйозно дивлюся в очі Коліна. 

— Тому що на його душі надто серйозні рани. Я не хочу, щоб він страждав ще. 

Вейн киває. 

— Ми зробимо все можливе й неможливе, аби вберегти вас обох.

Не встигаю зреагувати на тихі слова хлопця. В кімнату заходить Леона Мартель у супроводі Деймона та Евана. 

— Ліліт, — її голос лунає дещо хрипло, — завтра тебе викличуть на допит. З тобою поїде адвокат, але я хочу, щоб ви обговорили відповіді на можливі питання зараз. 

— Добре, — схвильовано кажу й встаю. — Я готова. 

Жінка киває й прямує назад у коридор. Деймон та Флінн очікують поки порівняюся з ними й прямують слідом, наче охоронці. Навіть смішно стає, адже я ніколи не думала, що одного разу опинюся в подібному лайні.