Ліана Меко - Мала, Ліана Меко

Це була правильна відповідь.

Прикривши очі, я дозволила собі на секунду затриматися, перевести дух. А потім зробила крок назад і зачинила двері зсередини, провернувши в них ключ.

Назар продовжував дивитися на мене невідривно. Стежив за кожним моїм рухом і здається, тепер йому дихання теж давалося важко.

- Навіщо зачинила двері? - Тихо запитав він, коли я повільно повернулася до столу.

Я нервово зковтнула і нахилилася ближче до Назара.

- Будеш робити мене своєю. - Ледь чутно відповіла я, наближаючись до його обличчя і завмираючи за кілька сантиметрів.

Кадик Назара сіпнувся, щелепи стиснулися, ніби він насилу стримував себе від якихось дій. Я зволікала, не рухалася. І він теж не ворушився, тільки дихав дедалі важче й очі стрімко темніли, затоплюючи сіру райдужку чорнотою.

Я відчувала, як зростає між нами напруга, як тріщить іскрами, прострілює. Мені здавалося, що, якщо я зараз його торкнуся, мене неодмінно вдарить струмом.

- Ти впевнена, Соля? - Його голос, як завжди розбурхував, викликав солодку знемогу внизу живота, огортав туманом тягучого, непереборного потягу, але я все ще трималася, дозволяючи зробити перший крок йому. - Назад дороги не буде. - Хрипкий шепіт у мої губи пробив розрядом по всьому хребту, і моя витримка лопнула. Ніякі дороги назад мені не потрібні.

Замість відповіді я обхопила долонями його шию і притиснулася губами до його губ.

І цього разу Назар мене не відштовхнув.