Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

глазурованою плиткою і золотом. Тут був вівтар. Перед статуєю Мардука, що сидів на золотому троні, приносили жертви. Храм справляв таке приголомшливе враження на сучасників, що вони вважали його тією самою «вежею до небес», яку колись будував цар Уруку Енмеркар. Давня шумерська оповідка перетворилася на легенду про Вавилонську вежу. Вавилон справді став символом влади, що намагалася зрівнятися з богами, і місцем нечуваного змішування народів, мов і культур, справжньою «столицею світу».Храм Мардука у Вавилоні (сучасна реконструкція)

3. Царі і жерці. Найвпливовішою суспільною верствою в Халдеї були жерці. Їх слухалися навіть царі. Вважали, що лише жерцям відома воля богів, про яку дізнавалися, спостерігаючи за рухом зірок і планет. Астрономія і астрологія досягли за царювання Навуходоносора II нечуваного розвитку. За переказами, мешканці Халдеї, незалежно від їхнього майнового і суспільного становища, не наважувалися розпочинати будь-які важливі справи без поради жерця.

Жрець. Керамічний бюст (Метрополітен-музей)

Жерці від цього мали неабиякий зиск. До того ж, на користь храмів кожен мешканець Халдеї мав сплачувати одну десяту своїх доходів. За збором десятини прискіпливо стежили особливі чиновники — щоб уникнути покарання за несплату, селянам та ремісникам часто доводилося закладати майно чи навіть віддавати своїх дітей у рабство. Царі дарували храмам хліб, вовну, худобу, рабів, а також срібло й золото.

Не соромилися жерці й «підробляти» торгівлею та лихварством. Лихварство в Халдеї взагалі набуло якнайширшого розповсюдження, ним займалися і приватні особи, і справжні «торговельні компанії», засновані у Вавилоні ще за часів ассирійського панування. До того ж, торгували і давали позики не лише вавилоняни. Створення великої Халдейської держави стало справж­нім подарунком для фінікійських купців, які дістали можливість вільно пересуватися і торгувати в усіх її володіннях — від Середземного моря до Перської затоки. Навіть «особистим торгівцем» царя Навуходоносора II був фінікієць.

Утім, навіть найзаможніші купці та приватні лихварі поступалися своїми багатствами храмам, що володіли кращими землями й тисячами невільників. Ніхто не міг змагатися з жерцями і за участь у державних справах. Вплив «божих слуг», і без того значний за часів Навуходоносора II, ще більше посилився після його смерті. Доходило до того, що саме жерці саджали на трон того чи іншого претендента на царський престол.

Циліндр із повідомленням про відновлення Набонідом храмів у Харрані і Сіппарі (Британський музей)

Проте цар Набонід поступатися своєю владою не бажав. Він обмежив привілеї храмів Мардука і проголосив головним божеством своєї держави місячного бога Сіна. Ображені жерці з цим не змирилися і почали підбурювати столичних мешканців до спротиву цареві. Остерігаючись замахів на своє життя, Набонід несподівано переїхав до Тейми — невеличкого поселення посеред Аравійської пустелі. Намісником залишеної столиці став царевич Валтасар. Щоправда, це лише зміцнило ненависть вавилонських жерців до Набоніда. Вони лише чекали слушної нагоди, аби скинути знавіснілого ­монарха.

Утворення Перської держави

1. Кир стає царем. Східною сусідкою Халдейської держави була Мідія. Після падіння Ассирії мідійські царі значно розширили межі своєї держави, приєднавши не тільки землі, розташовані навколо Ніневії, а й майже весь Іран, Вірменію і частину Анатолії. Лише на річці Галіс мідійців зупинило військо царя Лідії. Кілька днів вояки стояли один проти одного і не наважувалися розпочати бій. А коли раптом з неба зникло світило — сталося сонячне затемнення, — володарі вирішили, що краще укласти мир і розділити Анатолію навпіл між собою.

Угода була вигідною насамперед для мідійського царя, адже й ті землі, що йому вдалося захопити, він ледве утримував. Бунтували навіть споріднені з мідійцями перси — народ, який мешкав на півдні Ірану, біля сучасної Перської затоки. Щоб заспокоїти їх, цар змушений був віддати заміж за перського ватажка свою доньку. Вона народила сина на ім’я Кир. За легендою, провісники попередили володаря, що онук в майбутньому стане царем, і тоді монарх наказав його вбити. Але наказу не виконали, Кир зріс і повстав проти дідуся. Мідійська знать, незадоволена власним володарем, разом із військом перейшла на бік повстанців. Кир захопив столицю і змусив діда визнати його царем, віддавши всі свої володіння. Щоправда, відтепер у величезній державі панували не мідійці, а перси, тож і саму її почали йменувати Перською. Або ж державою Ахеменідів — за назвою династії, до якої належав її новий володар.

Кир Великий. Малюнок з рельєфу з Пасаргад

Кир, який згодом отримав прізвисько Великого, своє царювання розпочав із того, що не завершили мідійці, — пішов війною на Лідію. Лідійського царя Креза вважали чи не найбагатшою людиною тогочасного світу, бо він володів славетними золотими копальнями. За легендою, цар якось хизувався своїми статками перед афінським законодавцем Солоном, але той передбачливо порадив йому «не називати нікого щасливим до завершення його життя». Напередодні війни з Киром Крез звернувся за порадою до дельфійської піфії, і вона напророкувала йому, що, «перейшовши річку, він згубить велике царство». Підбадьорений пророцтвом, Крез вирушив у похід, але з’ясувалося, що зруйнував він власну державу, бо перси перемогли і приєднали Лідію до своїх володінь. Кир наказав спалити Креза живцем, і лише коли той перед, здавалося б, неминучою смертю розповів йому про попередження Солона, скасував страту.

Знатний перс. Керамічний бюст (Національний музей у Тегерані)

За кілька років перський цар підкорив і грецькі міста, розташовані в Анатолії. Мілет взагалі поквапився визнати владу Кира ще до завоювання ним Лідії. Усі приєднані поліси зберегли самоврядування — але на чолі кожного з них тепер стояв відданий персам тиран.

2. Здобуття Вавилона і загибель Кира. Головною метою загарбницьких прагнень Кира було здобуття «столиці світу» — Вавилона. До війни з персами готувався і Набонід. Проте невдоволене царем жрецтво та підкорені народи свого володаря не підтримували, сподіваючись на Кира як на визволителя. І перси робили все, аби виправдати ці сподівання. Врешті-решт, коли війна почалася, перевага була на боці Кира. Відчайдушний спротив війська на чолі з царевичем Валтасаром не зміг зупинити наступу завойовників. Царевич покладався лише на міцні вавилонські мури.

За переказами, Валтасар був настільки впевнений у неприступності міста, що майже не спостерігав за діями ворожого війська,