Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

визнала навіть гірська країна Урарту, яка до того зберігала самостійність.Ашшурбаніпал. Зображення з рельєфу у Ніневії (Британський музей)

Але Ашшурбаніпал не лише карав і руйнував. Він також намагався відбудувати зруйноване війнами та часом. Цар наказав відновити храми у Вавилоні та інших містах Месопотамії. Новими будівлями була прикрашена Ніневія. Ашшурбаніпал зібрав величезну бібліотеку. Сотні тисяч клинописних табличок, кожна з яких мала свій номер, зберігали в особливому приміщенні на полицях у чіткому порядку — так, щоб кожну з них можна було швидко знайти. Деякі з табличок робили в кількох примірниках, щоб їх одночасно могли читати кілька людей. До Ніневії привозили книжки з усіх підкорених ассирійцями земель, а зі стародавніх або ж рідкісних табличок виготовляли копії. Царська бібліотека перетворилася на скарбницю знань, що їх за кілька століть здобули народи Месопотамії, Анатолії й Єгипту.

5. Навала кочовиків. Загибель Ассирії. Зламавши опір майже всіх сусідніх держав, змусивши їх або визнати владу Ніневії, або сплачувати важку данину, Ашшурбаніпал зіткнувся з іншою загрозою. Саме того часу, коли Ассирія здобувала все нові й нові землі, у далеких причорноморських степах племена скіфів перемогли своїх сусідів — кімерійців. Позбавлені пасовиськ, кімерійці у пошуках нових місць для життя сунули на південь, руйнуючи все, що зустрічалося на їхньому шляху.

Кімерійський кинджал (Київський археологічний музей)

Найбільше постраждали від навали кочовиків держави, що утворилися на місці Хеттського царства, в Анатолії. Деякі з них були знищені, інші — пограбовані. Грецьким містам вдалося відбити навалу, а цар Лідії змушений був звернутися по допомогу до Ашшурбаніпала. Проте навіть вишколене ассирійське військо, яке до того майже не знало поразок, із кочовиками впоратися не змогло. Зрештою довелося звертатися за підтримкою до ворогів кімерійців — скіфів, адже вони вже знали, як тих перемагати.

Міська брама Ніневії Фото XXI ст.

Скіфській кінноті справді вдалося здолати нападників, проте нові союзники Ассирії самі швидко перейшли від захисту її земель до грабунку. І якщо від нападів кімерійців страждала насамперед Анатолія, то скіфи спустошували найбагатші володіння Ашшурбаніпала — Месопотамію, Сирію, Палестину, діставалися навіть долини Нілу. Скориставшись послабленням Ассирії, Псамметіх оголосив себе фараоном та відновив незалежність Єгипту. Самостійність повернула собі й Мідія.

Скіфів вдалося приборкати лише за кілька років, проте Ассирійська держава була знесилена. До того ж після смерті Ашшурбаніпала його спадкоємці пересварилися між собою. Цим одразу ж скористалися підкорені народи. 626 року до нашої ери проти влади Ніневії повстали семітські племена халдеїв, які населяли тоді південь Месопотамії. Їхній ватажок заручився підтримкою мідійців. Спільними зусиллями союзники розгромили ассирійську армію, захопили і знищили Ніневію. Володіння Ассирії були поділені між Мідією, Лідією, Єгиптом і новоствореним Халдейським царством, столицею якого став Вавилон.

Халдейське царство

1. Халдейська держава за часів Навуходоносора II. Спочатку Халдейському царству належала тільки Месопотамія. Але цар Навуходоносор II розширив межі своєї держави. Халдейське військо здобуло Сирію, яку вже намагався прибрати до своїх рук єгипетський фараон. Далі настала черга Фінікії та Палестини. Навуходоносор II кілька разів брав штурмом Єрусалим і врешті-решт приєднав до своїх володінь Юдею. Облога Тіра завершилася мирною угодою: міська громада визнала владу Халдеї, але водночас зберегла самоврядування і навіть власного царя. Навуходоносор II прагнув здобути і Єгипет, але це йому не вдалося. Проте халдейське підданство визнали деякі арабські племена.

Навуходоносор II. Малюнок з печатки

Усі захоплені землі були поділені на округи, на чолі яких стояли призначені царем намісники. Намісників вважали виконавцями царської волі, їм підпорядковувалися усі чиновники відповідної округи. Але окремі міські громади зберегли самоврядування. Внутрішній устрій фінікійських міст, скажімо, залишився майже таким, яким був за часів їхньої незалежності. Найбільшими містами Месопотамії керували ради старійшин, що складалися з представників поважних та заможних родин. Очолював таку раду зазвичай верховний жрець місцевого божества. Рада розв’язувала суперечки між мешканцями міста і виступала від їхнього імені перед царем. Час від часу скликали і збори всієї міської громади. Проте головували на них царські чиновники, і саме вони найчастіше визначали питання, які розглядали на зборах.

Халдейське царство і приєднані до нього землі

Як і ассирійські царі, Навуходоносор II виселяв деякі непокірні народи з їхньої батьківщини. Але робив він це не так часто і не так завзято. Скажімо, євреїв із Юдеї було переселено до околиць Вавилона, але й на новому місці вони мали певне самоврядування. На відміну від співплемінників з Ізраїлю, юдеї зберегли свою мову, культуру і віру (що згодом отримала назву юдаїзму). Вони гуртувалися навколо молитовних домів — синагог, і це завадило розчиненню євреїв серед інших підданих халдейських.

2. Вавилон — «столиця світу». Центром величезної Халдейської держави був Вавилон. Цар Навуходоносор II намагався перетворити його не лише на найбільше, а і найкрасивіше місто того­часного світу.

Брама Іштар (Пергамон-музей)

У Вавилоні нараховували тисячі вулиць і кілька сотень площ. Царський палац, будинки вищих сановників і найповажніших мешканців міста оточували сади і парки. Найвідомішими з них були так звані Висячі сади. Називали їх так, бо дерева і кущі висаджували на штучних терасах. Завдяки постійному поливу вони зеленіли навіть у найспекотніші дні, створюючи тінь і прохолоду для відвідувачів царського палацу. Висячі сади вважали одним із семи див світу — хоча греки чомусь були впевнені, що їх створили за наказом не Навуходоносора, а ассирійської цариці Семіраміди.

Вавилон у VI ст. до н. е.

Вавилон оточили високими і міцними мурами. Зруйнувати їх не міг жоден таран — завширшки мури були такими, що ними могла проїхати лава з шести колісниць. Вісім міських брам були оббиті міддю і захищені могутніми вежами. Найвеличнішою і найошатнішою була брама, присвячена богині Іштар, викладена синьою глазурованою цеглою і прикрашена зображеннями левів, коней і драконів. Від брами Іштар розпочинався широкий проспект — так звана «дорога процесій», що вела до головного храму міста і всієї держави — храму Мардука.

Сам храм мав вигляд східчастої вежі й сягав висоти 90 мет­рів. Вершина його була прикрашена синьою