Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

Самого Піфагора вважали не лише мудрецем і вченим (одна з теорем і досі носить його ім’я), а й провидцем і навіть чаклуном. Подейкували, що він спілкується з дикими звірами, а одного разу, мовляв, навіть річка відповіла на його привітання. Можливо, на виникнення подібних легенд наштовхнули деякі вислови самого філософа. Адже Піфагор вірив у переселення душ — він був упевнений, що людська душа після смерті перевтілюється в інших людей, тварин або навіть у камені. Саме завдяки такому «переселенню», на думку філософа, люди накопичують необхідний досвід і осягають закони природи.

Піфагор був переконаний, що першоосновою всесвіту є числа та їхні співвідношення між собою, головне завдання мудреця — знайти і зрозуміти, які з них є правильними і створюють гармонію. Тому найпершою і головною наукою піфагорійці вважали математику, а найшляхетнішим мистецтвом — музику. За допомогою музики вони навіть лікували хворих.

Розділ IV. Об’єднання стародавніх цивілізацій

Ассирійська держава

1. Початки історії Ассирії. До середини I тисячоліття до нашої ери більшість держав були невеликими за розмірами — зазвичай місто або кілька міст із прилеглою округою. Окремі володарі збирали під своєю владою цілі країни і навіть приєднували деякі сусідні землі — проте це були швидше поодинокі винятки із загального правила. Лише з розвитком господарства, торгівлі й обміну між народами, широким розповсюдженням заліза, змінами у духовному житті людства почали утворюватися так звані «світові держави», які об’єднували одразу кілька країн і десятки різних народів.

Першими на цей шлях стали володарі Ассирії. Ця невеличка держава, що виникла на берегах Тигру навколо міста Ашшур, тривалий час майже нічим не виділялася серед численних царств Месопотамії. Хіба що ассирійські купці здавна торгували не лише з сусідами, а й з віддаленими краями — Сирією, Палестиною, Анатолією. Проте це ніяк не позначалося на становищі Ассирії, яку приєднували до своїх володінь і аккадський цар Саргон, і вавилонський цар Хаммурапі.

Ашшур на початку I тис. до н. е.

2. Ассирійське військо. Поступово мешканці Ассирії навчилися давати відсіч загарбникам і самі почали зазіхати на землі сусідів. Цар Тіглатпаласар III створив постійне військо, або ж, як ще кажуть, армію, що складалася з піхоти, колісниць і кінноти, яка легко долала великі відстані й завдавала ворогам несподіваних і дошкульних ударів. Піші вояки були озброєні залізними мечами та вдягнуті у панцир із міцних металічних пластинок. Для захисту вони використовували також великі щити, якими опікувались помічники-щитоносці. Вояки постійно тренувалися для того, щоб здійснювати далекі переходи. Для переправи через річки у кожного з них були шкіряні мішки — бурдюки. В разі потреби бурдюки наповнювали повітрям і, спираючись на них, пливли.

Тіглатпаласар III. Рельєф з Кальху (Британський музей)

У війську також були особливі загони, які будували дороги і мости, а під час облоги міст — робили підкопи під їхні мури. На озброєнні ассирійців були й особливі пристрої для здобуття фортець — за допомогою тарана, тобто окованої залізом колоди, що розгойдувалася на ланцюгах, вибивали ворота і ламали стіни, а за допомогою катапульти закидали ворогів кам’яними ядрами та розпеченою смолою. В армії панувала жорстока дисципліна, царі намагалися здобути перемогу за будь-яку ціну, мало зважаючи на жертви серед власних вояків, що вже казати про ворогів чи мирне населення.

Ассирійська кіннота. Рельєф з Кальху (Британський музей) Здобуття міста. Рельєф з Кальху (Британський музей)

3. Загарбання ассирійських царів. Майже щороку ассирійці вирушали в загарбницькі походи і чи не щоразу поверталися із багатою здобиччю — коштовностями, худобою, рабами. Пограбовані країни ставали частинами єдиної Ассирійської держави.

За кілька десятків років така доля спіткала усю Месопотамію з Вавилоном, Сирію з Дамаском, Фінікію та Ізраїль. У Єгипті в цей час панували царі сусідньої Нубії, але ассирійський цар Сінаххеріб завдав нубійцям важкої поразки і приєднав єгипетські землі до власних володінь. Поширили свою владу ассирійці й на деякі землі, заселені арабськими й іранськими племенами — зокрема, Мідію і Персію. Інші сусідні народи і держави змушені були визнати свою залежність від Ассирії і сплачувати їй данину. Проте і цьому вони раділи. Адже мешканців захоплених територій завойовники часто просто переганяли, немов худобу, в далекі й незнайомі для них краї, а «звільнені» таким чином землі заселяли такими ж переселенцями з інших місць. Ассирійські царі сподівалися, що народи, перемішані таким чином, не зможуть чинити опір завойовникам. Спочатку так і було, проте з часом це лише зміцнило ненависть до загарбників. Столицю Ассирії численні її піддані називали «містом крові» і «лігвом левів».

Ассирійська держава за часів найвищої могутності

Порівняння з левами, щоправда, ассирійським володарям подобалося. Адже вони із задоволенням уподібнювали себе «царям звірів», а полювання на хижаків було їхньою улюбленою розвагою. Хизуючись своєю силою, що несла горе і руїну підкореним народам, ассирійські володарі вважали себе не лише руйнівниками, а й великими будівничими. Чи не кожен цар намагався звести для себе нове місто-резиденцію. Так, завдяки примхам володарів поряд з Ашшуром спочатку був заснований Кальху, потім Дур-Шаррукін, а зрештою — Ніневія. Зазвичай у центрі міста-резиденції височів оточений високими мурами палац. Палаци будували з розмахом, прикрашали численними барельєфами із зображенням царських перемог, сцен полювання, портретів царів та їхніх небесних покровителів, а на чатах біля воріт ставили величезних кам’яних биків із крилами — символів добрих духів-охоронців.

Зал царського палацу у Ніневії (реконструкція О. Лейярда)

4. Ашшурбаніпал і його бібліотека. Найвищої могутності Ассирія досягла за правління Ашшурбаніпала. Одразу після здобуття престолу йому, щоправда, довелося придушувати численні повстання підданих — у Єгипті, Фінікії, Вавилонії. Заколот у Вавилоні очолив рідний брат царя, ображений, що його усунули від влади. Але військове щастя було на боці нового володаря. Він не лише відвоював Єгипет, а й поширив свої володіння до самої Нубії. Намісником приєднаних земель став відданий ассирійському цареві лівієць Псамметіх. Цар Тіра сам здався на милість переможця. Брат Ашшурбаніпала, коли зрозумів, що Вавилона йому не втримати, кинувся у вогонь. Ассирійську владу зрештою