Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Після вчорашнього тепла Така от дивна прохолода. Те, що змінило нам погоду, Знов «добра» північ принесла. Вже зі світанку стугонить По вулицях холодний вітер, Дерев в садах шматує віти І не стихає ні на мить. Хоч сонце сяє угорі, Проте тепла чомусь немає… Та мудрі кажуть: «Все минає», — Тим паче літньої пори. Вона ж, як символ доброти, Тепло і радість нам дарує. Дня три цей вітер повирує І буде змушений піти. «Вновь полноликая луна…»
Вновь полноликая луна, Что где-то пряталась доселе, Взошла… И вот уже она Повисла на высокой ели. Луна – как новогодний шар! Пройдусь-ка я ночной опушкой И принесу внучатам в дар Ее, как яркую игрушку. «Гуляє ще ранок липневий…»
Гуляє ще ранок липневий У лагідній парковій тиші, І сонечка гострий промінчик Щось втішне по листячку пише. Мабуть, гарний день обіцяє І радісне щось, для душі. Стою й письмена ці читаю. Пиши ж бо, промінчик, пиши. «Цвіт папороті я іду шукати…»
Цвіт папороті я іду шукати У ніч, прогріту щойно згаслим днем. В ніч на Купала шукачів багато Блукає лісом у руці з вогнем. Навіщо кожен з них той цвіт шукає, Питати їх, мабуть, про це не слід. Шукають те, чого не вистачає: Хто гроші, хто любов, хто довгих літ… І має кожен в серці з них надію, Що саме він ту квіточку знайде, Яка