Маріанна Ласкава - Одна ніч з тобою змінить Все, Маріанна Ласкава

Через кілька годин ми приземлилися в Україні. В аеропорту Одеси він узяв наші речі — легко, ніби нічого важкого вже не ніс, окрім мене. Ми знайшли його машину на стоянці, завантажилися і рушили в дорогу. Вулиці міста повільно змінювалися темрявою околиць, і всю дорогу тривало мовчання — не незручне, а таке, що говорило більше за слова.

Коли під’їхали до будинку, він заглушив двигун, трохи помовчав і, не повертаючи голови, тихо сказав:

- Що ж ми на місці

- так це ніби дежавю, так уже було одного разу

- згоден, тільки ось ти дещо обіцяла сказати 

- я пам'ятаю

- І?

- я подумала і готова тобі відповісти.

- Ну так давай

- Ну от кільце я тобі повертаю, тримай

- Значить це НІ?

- Це означає, що я ще не закінчила!

- вибач, продовжуй

- І так, продовжую, так, зараз кільце я віддам щоб ти міг з ним нормально зробити пропозицію, якщо звичайно у нас до цього дійде… у майбутньому

- добре

- а щодо відносин.

- кажи

- Знаєш я тут подумала, Ти заради цього вирішив залишитися тут, і відкрити тут бізнес, плюс я думаю краще жалкувати про те, що було, ніж про те чого не було, і не спробувала

- І?

- добре я згодна спробувати Єгор

- Тобто ти кажеш, що згодна на офіційні стосунки і бути моєю дівчиною?

- угу

- Боже як же я радий, я зроблю все, щоб Ти не пошкодувала і була щаслива, це я тобі обіцяю

- побачимо що в тебе вийде

- Подивимося.

І на цьому просто поцілував мене, ніжно та з бажанням, коли відпустив, я посміхнулася і сказала:

- мені пора

- добре я проводжу...

- я можу сама.

- із валізою? Не думаю

- ай, гаразд, пішли

Він усміхнувся та ми вийшли з машини та він взяв мої речі та ми пішли у під'їзд. Він провів мене всередину квартири, там поставив валізу, у коридорі, поцілував і сказав:

- Сьогодні ще побачимось?

- Ні, вже пізно, я втомилася і ти теж

- а завтра?

- а ти хочеш?

- дуже ..

- Ну от завтра і буде ясно

- добре тоді я завтра подзвоню?

- так Єгор

- бувай, Віка

- бувай Єгор

І він пішов, залишивши мене одну. Досі не вірила, що тепер він мій хлопець, і на що я погодилася, сама не розумію. Далі я взяла речі і пішла в спальню, там розібрала речі, все кинула в прання, далі були душ, кава і написати, дівчатам.

- Привіт. я вже вдома ... нещодавно повернулася

Відповідь була одразу.

Олена.

- вранці буду в тебе

Катя:

- вранці буду

Ну що ж я знала, що так буде, ранок буде веселим, і серйозним. Тепер настав час спати.

Коли вже лягла отримала повідомлення від Єгора:

- На добраніч моя солодка дівчинка

- і тобі добраніч

- побачимося завтра..

- побачимось

І ось тепер я точно спатиму.. сховалася і заснула відразу.

 

Єгор.

Як же я був радий, що вона погодилася. Це "так" ніби зняло вантаж із моїх плечей — наче довго триманий у руках камінь нарешті опустився додолу, і лише тепер я відчув, наскільки вони боліли. Відтепер я можу просто ходити поруч із нею — куди завгодно, де завгодно, і не стежити постійно за тінню, чи немає кого знайомого, не прикидати байдужість, коли ми разом. Тепер я можу тримати її за руку на вулиці, сміятися разом із нею голосно, не шкодуючи про те, що нас хтось почує. Їй буде спокійніше, це я точно знаю. Не треба нічого приховувати, нікому нічого пояснювати. Просто ми — і цього достатньо.

Зранку обов’язково відправлю їй квіти. Не для того, щоб щось довести, а тому що хочу, щоб вона кожного дня відчувала, що я тут. Що я пам’ятаю. Що мені важливо. І ось так, із легким серцем, я написав їй повідомлення — коротке, але від щирого серця. Вона відповіла одразу. Тільки одне слово, але воно все змінило. Я прочитав і всміхнувся — справжній, широкий усміх, який давно не з’являвся так легко.