Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

class="v">і загублена найстарішим із поетів

вставна щелепа, яку він загубив,

вимагаючи, аби молодий піднявся

і продовжував бійку.

І перш ніж вдова встигла викликати

наряд, вони били посуд і друкарську

машинку покійного,

читаючи вірші

і говорячи про літературу.

Поезія — цей останній плацдарм для нескорених,

гідна відсіч суспільній зневірі.

Поети тримаються разом, ніби матроси крейсера.

І коли крейсер безнадійно йде на дно,

поети підставляють обличчя вітру і співають

гімн братерству і вірності

високими чистими голосами.

Лише хтось один, весь час, від першої ноти,

постійно шамкотить своєю

вставною щелепою.

Чорний вересень

Мертві поети наділені недоторканністю, помираючи, вони набувають імунітету перед життям, адже за великим рахунком смерть — це і є надійний захист від життя. Мертві поети втрачають своїх ворогів, недоброзичливців, критиків і конкурентів, усі спроби налагодити конкуренцію поміж мертвими поетами завершуються невдачею, по смерті вони опиняються сам на сам зі своєю порожнечею, намагаються ділити її, але відразу ж розуміють усю марність своїх зусиль, оскільки порожнечі вистачає на всіх, нею можна вільно ділитися, не переймаючись, що на завтра її раптом забракне. Позбавлені конкуренції, вони поступово втрачають зв’язок із власними віршами, віддаляються від них, забувають рядки й строфи, слова починають звучати інакше, фонеми набувають зовсім іншого значення, вплітаючись до чужих голосів, відкладаючись у чужих горлянках. Мертві поети вириваються з щоденної літератури, захищені таємними колами, за якими їх ще можна розгледіти, проте не можна сказати їм нічого доброго і нічого поганого. Найбільша перевага, яку отримуєш зі смертю — це можливість не брати участі в суперечках навколо власного імені.

Після їхньої смерті лишаються бібліотеки з непрочитаних ними книг, записники, квитанції, напірники, набиті чернетками, які марно намагатися прочитати, використані телефонні картки, візитки з адресами кредитних банків, церков та борделів, залізничні квитки в обидва боки, партійні квитки з неоплаченими внесками, телефонні довідники, рекламні буклети, безліч непотрібної, невикористаної і такої необхідної за життя інформації, яка після їхньої смерті не годиться навіть як музейні експонати, оскільки більшість мертвих поетів не мають своїх музеїв — вони вмирають так швидко, що музеї для них просто не встигають будувати, тим більше хто буде ходити до їхніх музеїв? Живі поети до музеїв не ходять. Мертві — тим більше. Іноді, коли поети помирають особливо часто, усі якось затихають, починають прислуховуватись до тих, хто залишився, але ті, хто залишився, зазвичай, теж затихають, і тоді крім тиші, узагалі важко щось почути.

Після смерті поетів, зрештою, лишають у спокої, видавці копаються в їхніх речах, переривають шафи з одягом у пошуках рукописів, знаходять у кишенях їхніх плащів осіннє листя і морське каміння, витрушують зі стоптаних черевиків скріпки, монети й рецепти безсмертя, обережно перебирають пташине пір’я і автоматні гільзи в старих капелюхах, виносять усе це на смітники й спалюють разом із одягом. Друзі померлих намагаються згадувати веселі історії з життя небіжчиків, кумедні ситуації, переповідають анекдоти й перечитують старі книги, про які вже встигли забути, вороги померлих зляться за втрачену можливість далі ворогувати. Усі інші, ті, хто з небіжчиками знайомий не був, дивляться вечорами на палаючі смітники і відчувають у повітрі запах пороху й палених книг.

Ховати померлих поетів приходить дивна публіка, більшість із них не бачить нікого навколо себе, але поступово виявляється, що всі вони між собою знайомі, і вже потім, по всьому, вони довго вибираються з прогрітих осіннім сонцем цвинтарів, час від часу натикаючись на могили зі знайомими прізвищами. Поховавши померлих, живі поети повертаються додому, злі на весь світ, на всіх, хто в ньому залишився. Пишуть присвяти померлим, пишуть листи одне одному, намагаються одне одного підтримати, читають одне одного, друкують одне одного, продовжують боротися за свою літературу, продовжують сперечатися, сваритися, відбиватися. Б’ються за можливість бути почутими. Улаштовують сварки в барах, пропивають рештки терпіння та здорового глузду, грають у карти, заставляючи внутрішні органи й серця. Грають, грають, але, як правило, програють.

Марадона

(2007)

Дієґо Марадона після обстеження

в психіатричній клініці

напередодні вирішив лишитись

і продовжити курс лікування.

Як повідомив лікар

легендарного футболіста, його пацієнт

схильний до залежності від шкідливих звичок,

що й змусило Марадону лягти до клініки.

fanat.com.ua

Частина перша

R’n’B

(українські весільні та рекрутські пісні)

Дезертири

Я почну з того, з чого і мав почати, —

з присвяти всім, хто не дочекався

на кращі часи, часи, коли

всі попустяться і можна врешті

перевести подих.

Але мертві не переводять подиху,

ага, точно не переводять.

Ну, так добре все починалось, так

мріялось, що ось ще

пару зим,

пару депресій,

пару вириганих сердець,

головне дотягнути до тридцятки,

а там уже простіше дихається,

простіше ведуться розрахунки.

Головне —