Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

танцівницями… дратувався… не любив здорових!.. та тішився ще й як! і не вуличними, а свіжими-гарними! і з пристойних родин!.. з чудовим відтінком шкіри… добре вгодованими… хоч і воєнний час! і повторюю: не за гроші себе пропонували Жюлю, а з пустощів… голими! та ще й у яких позах! гай-гай! під його масні жарти! хіба не збудливо! не те що вдома…

— Ах, месьє Жюль! Ах, месьє Жюль!

Ще й подружок приводили… Удвох! утрьох бувало позували!.. пустотливі дівчатка!.. він їх зачаровував! їй-бо!..

— Та ти чарівник, ти — як фея Карабосса!

Це я йому казав.

Що соромнітніші жарти він утинав, то ревніше вони здригалися і зойкали! Я й сам, бувало, торопів, додуматися до таких брудних фантазій!

— Ти їх повідлякуєш!

Та вони знову приходили! Зачаровані!

Він міг мені докорити за очі! за пустотливі руки… От харцизяка!.. У самого повен диван цілух, приязних і голих… а не шмаркатих і вошивих шльондр! Де там!.. Освічені! З хорошими манерами! У родинах служниці, автомобілі, коні!.. і це в воєнний час! Регочуть на все горло від Жюлевих вигадок! вихиляються! захлинаються! а які жваві, стрункі, гнучкі тілом!.. рвійні!.. я цінував усе, як лікар, достоту!.. бездоганний епідерміс! рожеве чи матове тіло!.. молодість!.. позувати Жюлю в шістнадцять років! Схоже, у нього побували учениці всіх ліцеїв… ваба гріховного лігва… Распутін! Він їх карав! за непослух!

— Наступного разу з тістечками! Сент-Оноре! Діставайте де хочете, кокоточки мої!

Іншим разом ананас!.. Іншим разом ромова баба! зі справжнім ромом!

— Грошики у вас є, грошики є!

— Бач воно як! Усе беруть до серця, все виконують! Зачакловані!

— Та вони приходять на забаву, отакої! Щоб їм там полоскотало! Дурепи!

— Звісно! Звісно! Тобі аби піхви! Звісно!

Ні на шеляг вдячності! Та й звідки, коли він западав не на здорових, а на охлялих, худорлявих… І поготів!..

Смак.

— А оцю я бачу в каоліні! У дрезденському, чуєш? Зроблю форми, тільки почну! А обпечу пізніше! Чуєш? пізніше! коли матиму свою піч!

Своя піч!

— Відхаркуєш, Мандаринко? червоним? жовтим? сірим?.. скоро?

Питання.

Його улюблена Мандаринка худюща, млява, негарна, з хронічним кашлем…

— Скоро?

Приходила часто, але за гонорар! Жюлева натурниця! постійна! Три луїдори за один сеанс!.. Жила далеко, десь аж за площею Нації, доводилося на метро! годинами в метро, Мандаринка! а повітряні тривоги! Якось на цілий день… чи майже… приходила опівночі… спали разом… Я вважав, йому навіщо ревнувати, мої очі, моє те та се!.. Він не був обділений!.. Любив туберкульозних, як Мандаринка! А ще епілептичок! Я її лікував… власне, трохи… гарденал, ретропітуїн… тоді так лікували… краплі… Звісно, ніхто ніколи не дякував!.. А Мандаринка ще та гарпія, напосідала на мене!.. Може, було їй живота надути!.. Усі вони про це шкодують! що їх не чіпають! дітей їм не роблять! Попасся б я на Жюлевому городі, а що йому… та у мене лондонська виправка, даю дамам спокій, я не клієнт… та щодо інших зачарованих, то їх не бракувало, тому чортяці! і гарненьких! Кажу вам! візьміть хоч танцівниць, учениць Арлетти! мав до них пристрасть, відбивав у неї! відбивав! щоб не йшли до неї на заняття!.. щоб під вікном у нього спинялися, базікали, заходили на хвилину, позували… Він на них чекав, чигав… носом чув… вчасно…

— Агов! Агов!

Чіплявся!.. здаля виглядав… Агов! Кармен! Сюди! Жюстіно! Сюди!

А ті вдавали несподіванку…

— Ах, Жюлю! Ах, Жюлю!

Отакі собі «мадмуазель Нітуш»!.. так маніжно, несміло переходили вулицю… похитуючи стегнами, мов істоти іншої породи! не прості жінки, а для Олімпу!.. з тонкими щиколотками, самі тендітні, витончені, чуттєві… наполохані грайливі пташечки, мов у танці! бруком дріботять!.. А авеню Ґавено таки широка! широка і простора авеню!.. жінці перейти не просто, хіба на кізку обернутися! чи корову! щоб перейти авеню Ґавено! Катастрофа!.. хіба що танцівниці!.. перейти авеню!.. То жах для жінки — груба бруківка!.. брід для напівбогинь!.. для створінь… а іншим біда! шкандибають! човг-човг! незграбно дибають, спотикаються!

Дух зла, от тобі Жюль!

— Сюди, дівчатка! сюди!

Жвавість, гнучкість, ото танцівниці! до Жюля лиш стрибок! до його вікна!..

— Роздягайся! Роздягайся! На хвилинку! Тільки олівцем!

Брехливий спокусник!

— Мені замовили! Мені замовили! Дайте заробити!

Зачіпав за саме серце… благодійністю розчулював…

— Ах, Жюлю! Ах, Жюлю!

Компонував їх, як хотів.

— Ти, ногу от сюди! Ти, голову отак!

Переплітав їх.

— Міфологія! Це мої Грації!

Бо малював не тільки мерії, Альпи, корів, Ангенське озеро, йому й богинь, бувало, замовляли! Їх зі скелетів не змалюєш! замовники не потребують Мандаринки! замовники воліють, щоб зігрівало! вигинів, округлостей, доладних колін і дебелих стегон! ярмаркової естетики! циркових вершниць!

— Це поневолення тілом! Їм тільки плоті!.. справді!.. як тобі!..

Тільки що не так, відразу я!

Нічого кращого, як Арлеттині танцівниці! тим паче, що в цих любок тільки й думки, як заняття прогуляти!.. привід!.. вже й так пішки від самої Опери… стомилися… їм саме полежати, розважитися, освіжитися, хай навіть грубим червоним! а тут саме Жюль!.. а дотепний, а пікантний!.. завжди цигарки і цукерки! Усе мав!.. Бо Арлетта зі своїми курсами!.. нехай уже! перекладина! стійка! малі батмани! шість! сім! вісім! піруети!.. А тут дівчатам сама розвага! а там вісім поверхів без ліфта! накрутиш сракою! А тут Жюль! збивач з прямого шляху! згубник! позування! звів красунечок! лежать! а він ще показував, як лягти, розкинутися! заплющіть очі!.. Міфологія! на канапі!.. цигарки… портвейн… а в які пози ставив!..

— Голівку нахили отак! отак! Жюстіно!

Справді, пози більш ніж барочні!.. вигадані безногим і горбатим у маренні про свої ноги…

А вони собі пирскали!

— Серйозний вираз! наказував він, серйозний! Для міфології! Без жартів!

Вони й не жартували, їм би дихнути, одна одну не задушити в позах! стегнах! як він примушував їх позувати!

Який контраст із тим, що вони мають вдома!.. де саме суворе виховання.

— Ось чекайте, буде в мене піч! Зроблю з вас,